Найнебезпечніший діючий вулкан Мексики вивергався 13 разів за минулу добу, викидаючи в небо стовпи попілу та диму. Вулканічна активність порушує польоти авіації в цьому районі та спонукала чиновників попередити людей, щоб вони не піднімалися на вулкан.

Попокатепетль — що мовою ацтеків науатль означає «димляча гора» — розташований у центральній Мексиці приблизно за 45 миль (72 кілометри) на південний схід від Мехіко. З вівторка (27 лютого) він засипає столицю та околиці товстими стовпами попелу.

Протягом останніх півмільйона років Попокатепетль змінював періоди активності та спокою, а його останнє велике виверження відбулося більше тисячі років тому. Сучасна активна фаза почалася в 1994 році.

Близько 25 мільйонів людей живуть у радіусі 60 миль (96 км) від вулкана, але офіційні особи, які спостерігають за його активністю, не вважають, що виверження становлять безпосередній ризик для мешканців — за умови, що вони тримаються на відстані.

“Не намагайтеся піднятися на вулкан, оскільки відбуваються вибухи, які викидають розжарені осколки, як нещодавно було помічено. Дотримуйтеся радіуса виключення 12 кілометрів [7,5 миль] від кратера, перебувати в цій зоні небезпечно. У разі важкого дощу, тримайтеся подалі від дна ущелин через небезпеку потоків бруду та сміття”, – написав Мексиканський національний центр із запобігання катастрофам (CENAPRED).

Частина вулканічного попілу була знайдена всередині літаків у міжнародному аеропорту імені Беніто Хуареса в Мехіко, що призвело до скасування щонайменше 22 рейсів, за словами представників аеропорту.

Хмара попілу також призвела до тимчасового закриття міжнародного аеропорту Пуебла, який розташований неподалік від вулкана. Якщо шлейфи продовжаться, офіційні особи аеропорту попередили, що «операції можуть бути призупинені».

Вулканічний попіл небезпечний для літаків, оскільки він сильно погіршує видимість, а його абразивна структура може пошкодити лопаті реактивного двигуна. Крім того, дрібні частинки скла в попелі можуть розплавитися і стати липкими при контакті з камерою згоряння двигуна.

«Вулканічний попіл у повітрі може становити серйозну небезпеку для авіації навіть за сотні миль від виверження», — написав Американський інститут геонаук. «Потрапляючи в реактивний двигун, вулканічний попіл роз’їдає лопаті турбіни, і розплавлений попіл може прилипати до критичних частин, викликаючи поломку двигуна».

Ben Turner

Запис Найнебезпечніший діючий вулкан Мексики вивергається 13 разів за один день спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Дослідники знайшли та вивчили археологічні докази стародавнього струнного музичного інструменту, виготовленого з оленячих рогів у південному В’єтнамі

Провідний науковий співробітник та к.б.н. Студентка Фределіза Кампос з Австралійського національного університету (ANU) повідомила, що артефакту щонайменше 2000 років, він походить із культури Ео у В’єтнамі вздовж річки Меконг.

«Цей струнний інструмент, або хордофон, є одним із найдавніших зразків такого типу інструментів у Південно-Східній Азії», — сказала пані Кампос.

Це заповнює прогалину між найдавнішими відомими музичними інструментами регіону — літофонами або кам’яними перкусійними пластинами — та більш сучасними інструментами.

Він мав би довжину близько 35 см і мав отвір на одному кінці для кілочка, що було б важливо для налаштування. Він також мав щось схоже на місток для підтримки струни.

«Жодне інше пояснення його використання не має сенсу».

Пані Кампос та її співробітники Вуонг Тху Хонг з музею Лонг Ан у В’єтнамі та Дженніфер Халл з АНУ проаналізували понад 600 кістяних артефактів.

«Ми не змогли знайти нічого схожого як за розміром, так і за формою оленячих рогів», — сказала пані Халл.

«Це також свідчить про те, що артефакти були зроблені фахівцями, які, ймовірно, самі є музикантами».

Артефакти були знайдені на місці археологічних розкопок Го Чуа в провінції Лон Ан, Південний В’єтнам. Також було знайдено три однакові бронзові дзвони, які, швидше за все, були частиною поховання.

«Чітко встановлено, що музика відігравала важливу роль у ранніх культурах цього регіону. Разюча схожість між артефактами, які ми вивчали, та деякими струнними інструментами, на яких досі грають, свідчить про те, що традиційна в’єтнамська музика бере свій початок у доісторичному минулому», – сказала пані Кампос.

Незрозуміло, як грали на цьому інструменті або який саме звук він міг видавати, але пані Кампос вважає, що методи могли бути схожі на сучасні в’єтнамські музичні інструменти , такі як K’ný.

«K’ný — це однострунний смичковий інструмент, яким унікально керує рот гравця, який також діє як резонатор. Він може відтворювати широкий спектр звуків і тонів, набагато більше, ніж хроматична гамма, яку ви часто чуєте на піаніно. “, – сказала пані Кампос.

Ймовірним джерелом рогів, використовуваних для створення інструменту, є олень Самбар з індійської свині, яка походить з материкової частини Південно-Східної Азії. Дослідження опубліковано в журналі Antiquity .

Джерело: Antiquity

Запис У В’єтнамі знайшли струнний інструмент віком 2000 років спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Ядерний синтез виробляє більше енергії, ніж будь-коли раніше, під час експерименту, наближаючи світ на крок ближче до мрії про безмежну чисту енергію

Новий світовий рекорд встановлено в лабораторії JET у Великобританії.

Ядерний синтез – це процес, який живить зірки. Вчені вважають, що він може виробляти величезну кількість енергії, не нагріваючи нашу атмосферу. Європейські вчені, які працювали на місці, сказали, що “ми досягли того, чого ніколи раніше не робили”.

Результат був отриманий в результаті останнього експерименту лабораторії після більш ніж 40 років досліджень термоядерного синтезу.

Ендрю Боуї, міністр ядерної енергетики Великої Британії, назвав це «відповідною лебединою піснею».

Ядерний синтез – це процес, який живить Сонце. Він працює шляхом нагрівання та примусового зближення крихітних частинок, утворюючи важчу, яка виділяє корисну енергію.

Якщо його успішно розширити до комерційного рівня, він зможе виробляти нескінченну кількість чистої енергії без викидів вуглецю. І що дуже важливо, на відміну від вітрової та сонячної енергії, вони не будуть залежати від погодних умов.

Але, як пояснила доктор Аніка Хан, науковий співробітник відділу ядерного синтезу Манчестерського університету, це непросто.

«Для того, щоб атоми злилися разом на Землі, нам потрібна температура в десять разів вище, ніж Сонце, — близько 100 мільйонів градусів Цельсія, і нам потрібна досить висока щільність атомів і досить тривалий час», — пояснила вона.

Експерименти виробляли 69 мегаджоулів енергії протягом п’яти секунд. Енергії вистачить лише на чотири-п’ять гарячих ванн, тобто небагато. Зрозуміло, що ми ще дуже далекі від електростанцій ядерного синтезу, але з кожним експериментом він наближає нас на крок.

Професор Стюарт Манглс, голова дослідницького співтовариства космосу, плазми та клімату Імперського коледжу Лондона, сказав:

«Нові результати останнього запуску JET дуже захоплюючі. «Цей результат дійсно підкреслює силу міжнародного співробітництва, ці результати були б неможливими без роботи сотень учених та інженерів з усієї Європи».

Спільний європейський торовий реактор (JET) був побудований в Калхемі в Оксфорді наприкінці 1970-х років і до кінця минулого року був найдосконалішим у світі експериментальним термоядерним реактором. У грудні всі експерименти припинилися.

Незважаючи на те, що він базується у Великій Британії, він фінансувався переважно програмою ядерних досліджень ЄС, Євратом, і управлявся Агентством з атомної енергії Великобританії. Протягом чотирьох десятиліть він приймав науковців з Великобританії, Європи, Швейцарії та України.

Реактор мав працювати лише протягом десятиліття або близько того, але неодноразові успіхи дозволили подовжити його життя. Оголошений сьогодні результат втричі перевищує результат, отриманий під час подібних випробувань у 1997 році.

Професор Амброджо Фасолі, менеджер програми EUROfusion, сказав:

«Наша успішна демонстрація… вселяє більшу впевненість у розвитку термоядерної енергетики. Окрім встановлення нового рекорду, ми досягли того, чого ніколи не робили раніше, і поглибили наше розуміння фізики термоядерного синтезу.”

Міністр ядерної енергетики Великобританії та мереж Ендрю Боуї сказав:

«Останній експеримент JET з термоядерного синтезу є доречною піснею після всієї новаторської роботи, яка була виконана в проекті з 1983 року. Ми ближче до термоядерної енергії, ніж будь-коли раніше, завдяки міжнародним команда вчених та інженерів в Оксфордширі».

Але майбутня роль Великобританії в європейських дослідженнях термоядерного синтезу залишається незрозумілою. Після Brexit Велика Британія була виключена з програми Євроатома, і минулого року уряд прийняв рішення не приєднуватися знову.

Натомість уряд заявив, що виділить 650 мільйонів фунтів стерлінгів на національні дослідницькі програми.

Наступником Євратому JET є об’єкт під назвою ITER, який буде базуватися у Франції. Спочатку планувалося відкрити його у 2016 році за кошти близько 5 мільярдів євро, але з тих пір його ціна зросла приблизно вчетверо, а запуск відклали на 2025 рік. Повномасштабні експерименти тепер не передбачаються принаймні до 2035 року.

Хоча не було названо жодних причин для рішення уряду Великої Британії не приєднуватися до Євратому, вважається, що затримки з ITER зіграли свою роль.

У той час речник Департаменту енергетичної безпеки та Net Zero сказав:

«Враховуючи затримки з асоціацією та напрямок руху цих програм ЄС, альтернативний підхід дає Великобританії найкращу можливість реалізувати нашу стратегію термоядерного синтезу».

Під час оголошення рекорду в четвер Ян Чепмен з UKAEA сказав, що все ще тривають обговорення з європейськими партнерами щодо того, як Великобританія може бути залучена до ITER у майбутньому.

Зараз уряд сподівається побудувати першу в світі термоядерну електростанцію в Ноттінгемширі, яка почне працювати в 2040-х роках. Проект «Сферичний токамак для виробництва енергії» (STEP) буде реалізовано новою ядерною організацією, UK Industrial Fusion Solutions.

ВВС

Запис Ядерний синтез: новий рекорд наближає мрію про чисту енергію спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Всупереч загальноприйнятій думці, астероїд, який вбиває динозаврів, міг мало вплинути на еволюційний успіх птахів.

Приблизно 66 мільйонів років тому астероїд зіткнувся із Землею, вбивши динозаврів і підвівши крейдяний період до вибухового кінця. Проте предки всіх сучасних птахів, від маленького колібрі до ширяючого альбатроса та жахливого казуара, вижили та процвітали.

Палеонтологи довгий час вважали, що катастрофа знищила конкуренцію птахів за ресурси, що дозволило їм швидко диверсифікуватися до приблизно 10 000 видів, що живуть сьогодні.

Але нове дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences , свідчить про те, що птахи вже були різноманітною групою до того, як астероїд знищив динозаврів.

Після секвенування геномів 124 живих видів птахів і датування 19 найдавніших відомих скам’янілостей птахів дослідники використали алгоритм, щоб оцінити, коли різні лінії відокремилися б одна від одної.

Отримане генеалогічне дерево показало, що сучасні птахи почали диверсифікуватися задовго до вимирання динозаврів — і робили це з відносно постійною швидкістю, що свідчить про те, що астероїд мало вплинув на їхній еволюційний успіх.

Цілком можливо, зазначають автори дослідження, що ці ранні птахи скористалися новими квітучими рослинами та комахами, які еволюціонували приблизно в той же час. Але інші експерти кажуть The New York Times, що їх не переконало це пояснення.

Якщо основні групи птахів дійсно виникли до падіння астероїда, то чому майже не знайдено скам’янілостей стародавніх птахів того періоду ? Кращі методи для оцінки часу еволюції одного разу можуть вирішити дебати.

Джерело

Запис Різноманітність птахів процвітала до того, як вимерли динозаври спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Чи справді шоколад корисний?

Ідея про те, що щось таке смачне може бути корисним для здоров’я серцево-судинної системи, приваблива, але експерти попереджають, що до цих тверджень є багато застережень.

Індіанці Майя настільки любили какао, що використовували боби як валюту. Вони також вважали, що це корисно для здоров’я – те саме багато людей досі говорять про найвідоміший побічний продукт какао – шоколад.

Фактично какао, яке також називають какао і є не настільки секретним інгредієнтом шоколаду, містить сотні біологічно активних рослинних сполук, включаючи флаваноли, які пов’язані з численними можливими перевагами для здоров’я.

“Дослідження біоактивних компонентів какао-бобів досить послідовно показують, що якщо ви споживаєте більшу кількість флаванолів, ви бачите, що механізми, пов’язані з серцевими захворюваннями, в цілому сприятливо впливають”, – говорить Говард Сессо, епідеміолог з Гарвардської TH. Школа охорони здоров’я Чана та Бригам та жіноча лікарня. Це включає поліпшення артеріального тиску і рівня холестерину.

(Як кращий у світі шоколад стає ще кращим.)

Але хоча какао дійсно має інтригуючий потенціал для покращення здоров’я серця та роботи мозку, жодна наука не підтримує вживання великої кількості шоколаду як здорової їжі — вибачте, любителі шоколаду. Ось чому.

Завдяки популярності шоколаду численні дослідження показали, як природні хімічні сполуки, що містяться в какао, можуть бути корисними для здоров’я людини. Хоча деякі припускають, що менш ніж унція темного шоколаду може покращити здоров’я серця, більшість досліджень пов’язана не з вживанням справжнього шоколаду, а з його компонентами.

У 2022 році Сессо та його колеги знайшли переконливі докази користі флаванолів. У клінічному дослідженні за участю 21 000 дорослих вони виявили, що половина групи, яка приймала 500 мг добавок флаванолів какао щодня, мала значно менший ризик смерті від серцево-судинних захворювань, ніж ті, хто приймав плацебо. (Дослідження COSMOS, хоч і було незалежним, частково фінансувалося Mars Edge, дослідницьким підрозділом виробника цукерок.)

Згідно з деякими дослідженнями, флаваноли також можуть підвищувати чутливість до інсуліну, що може бути корисним для зниження ризику розвитку діабету 2 типу. Але результати не є остаточними, і тим, хто схильний до ризику діабету, можливо, буде розумно вибрати добавку на основі какао замість шоколаду і цукру, що міститься в ньому.

(Як Європа божеволіла від какао в 18 столітті.)

Інші дослідження показують, що флаваноли, що містяться в какао (також присутні у фруктах, овочах та чаї), можуть уповільнити зниження когнітивних функцій під час старіння або навіть підвищити продуктивність мозку за рахунок покращення припливу крові до кори головного мозку. Але доведеться провести ще більше досліджень, щоб зрозуміти ці ефекти.

Однак значення цих результатів для шоколаду обмежене. Учасникам довелося б з’їдати кілька батончиків із жиром і цукром на день, щоб отримати 500 мг флаванолів — і всі шоколадні цукерки безперечно не створені рівними.

Який шоколад корисніший?

Розуміння того, чому певні види шоколаду корисніші за інші, починається з того, як виробляються ці різновиди. Під час виробництва какао-боби поділяються на м’ясисті тверді частинки, відомі як крупки, і жирну частину, яка називається какао-масло. Це тверді речовини, які містять корисні сполуки, такі як флавоноли, але для виробництва шоколаду їх змішують з какао-олією, цукром та іноді молоком.

«Будь-яка користь шоколаду для здоров’я обумовлена вмістом у ньому какао», — каже Тім Спектор, генетичний епідеміолог із Королівського коледжу Лондона та співзасновник компанії з персоналізованого харчування ZOE.

(Чи слід пити шоколадне молоко після тренування?)

Загалом у молочному шоколаді цих твердих речовин набагато менше, а у темному — більше, про що свідчить його гіркий смак. У випадку з білим шоколадом тверді частинки какао повністю викидаються разом з флаванолами та іншими корисними сполуками, залишаючи тільки какао-масло, молоко, цукор та часто трохи ванільного ароматизатора. Білий шоколад є джерелом цукру, жирів та калорій, але не так вже й багато того, що можна було б вважати корисним для здоров’я людини.

Таким чином, загальне емпіричне правило полягає в тому, що в темному гіркому шоколаді міститься більше корисного какао, і це відбивається на етикетках. Але Сессо каже, що це не все.

«Те, що щось позначене як 80-відсоткове какао, не дає ясності, чи це дійсно корисно для вас», — каже він. «Як і багато інших продуктів, а не тільки какао, то, як ви обробляєте його від початку до кінця, може вплинути на поживні речовини, що залишилися в ньому, або біологічно активні речовини», — додає він.

Какао-боби можуть втратити свої корисні сполуки, наприклад, при ферментації та сушінні, а їх подальший вміст знижується під час обсмажування та інших процесів виробництва шоколаду. (Точніше какао відноситься до сирих бобів, у той час як какао було оброблено або подрібнено в порошок способами, які можуть вплинути на його активний вміст, проте ці два терміни часто використовуються на упаковці як синоніми незалежно від того, точні вони чи ні.)

Спектор додає, що продукти багатьох найпопулярніших брендів є продуктами ультраобробленої обробки, наповнені цукром, емульгаторами та штучними ароматизаторами, з невеликим вмістом корисного какао.

“У таких випадках негативні наслідки для здоров’я переважають будь-яку користь”, – говорить він. «Коли ви вибираєте шоколад із мінімальною обробкою та вмістом какао не менше 70 відсотків, ви отримуєте переваги, пов’язані з какао, з невеликими недоліками».

Какао-порошок та крупка

Майя насолоджувалися різноманітними напоями із вмістом какао-порошку, який, за словами Сессоса, «ймовірно, є найкращим джерелом отримання деяких корисних ефектів какао-бобів, ніж шоколаду».

Однак не плутайте ці порошки із сумішшю гарячого какао. Несолодкий і гіркий какао-порошок, який широко використовується для випічки, містить дуже велику кількість какао — до 100 відсотків. Гарячі суміші какао містять набагато менше справжнього какао та велику кількість сухого молока та цукру.

Тим часом, какао-боби також є хорошим джерелом корисних сполук, що містяться в какао, оскільки вони буквально є невеликими шматочками какао-бобів і нічого більше. Пір’я, яке можна додавати в мюслі або смузі, мають ще один плюс для здоров’я: вони містять велику кількість клітковини, яка допомагає травленню.

Зрештою, каже Сессо, наше колективне бажання рекламувати користь шоколаду для здоров’я «згадає той факт, що важливо не сам шоколад, а те, що в ньому».

“Якщо ви любите шоколад у помірних кількостях, звичайно, вам слід його з’їсти”, – додає він. «Але не обов’язково їсти його лише тому, що ви думаєте про нього з погляду його користі для здоров’я».

Brian Handwerk

Запис Чи справді шоколад корисний? спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

20 лютого 1824 року

20 лютого 1824 року англійський натураліст і теолог Вільям Бакленд звернувся до Лондонського геологічного товариства, описавши величезну щелепу та кістки кінцівок, знайдені в сланцевому кар’єрі в селі Стоунсфілд поблизу Оксфорда.

Бакленд визнав, що ці скам’янілості належали величезній минулій рептилії, і дав їй офіційну наукову назву: Мегалозавр, що означає «велика ящірка». Таким чином, перший динозавр був офіційно визнаний, хоча справжнє слово динозавр не було придумано до 1840-х років.

«Це був початок нашого захоплення динозаврами», — сказав палеонтолог Единбурзького університету Стів Брусатт. «Його оголошення відкрило шлюзи та почало хвилю скам’янілостей, і люди почали шукати інші гігантські кістки в Англії та за її межами».

Протягом останніх 200 років наука про динозаврів процвітала, надаючи розуміння того, як ці істоти виглядали, як вони жили, як еволюціонували та що їх прирекло. Динозаври ходили по планеті приблизно від 231 мільйона років тому до 66 мільйонів років тому під час мезозойської ери. Їх пташині нащадки залишилися з нами і сьогодні.

«Наше розуміння динозаврів суттєво змінилося з 19 століття», — сказала палеонтолог Емма Ніколлс з Музею природної історії Оксфордського університету, де зберігаються скам’янілості мегалозаврів, які вивчав Бакленд.

«Бакленд та інші джентльмени-натуралісти початку 19 століття були б приголомшені тим, скільки ми тепер знаємо про динозаврів», — додав Брусатт.

Показовим прикладом є мегалозавр. Бакленд вважав, що це ящірка довжиною близько 66 футів (20 метрів), яка ходила на чотирьох лапах і могла жити як на землі, так і у воді. Тепер вчені знають, що він не був чотириногим і не ящіркою, а належав до групи теропод, що включає м’ясоїдних динозаврів, таких як тиранозавр і спинозавр, і мав довжину близько 30 футів (9 метрів).

«Він бігав на задніх лапах, переслідуючи свою здобич, використовуючи свої пазуристі руки та зубасті щелепи, щоб приборкати своїх жертв», — сказав Брусатт.

Бакленд, як і інші в той час, не розумів, як давно жили динозаври, вважаючи, що Землі всього кілька тисяч років. Зараз вчені знають, що Землі приблизно 4,5 мільярда років. Мегалозавр жив близько 165 мільйонів років тому.

«Геологам знадобилося кілька десятиліть, щоб зрозуміти, що Земля була справді старою і що життя розвивалося протягом тривалого періоду часу. Динозаври та інші виявлені скам’янілості стали величезним поштовхом до цієї карколомної зміни в розумінні людьми свого місця в світі». світ”, – сказав Брусатте.

«Динозавр»

Англійський натураліст Річард Оуен визнав, що знайдені в південній Англії скам’янілості мегалозавра та двох інших великих наземних рептилій, ігуанодонта та гілеозавра, утворили загальну групу, назвавши їх «Динозаври» в лекції 1841 року та в публікації наступного року.

Подальше відкриття скам’янілостей гадрозаврів і дріптозаврів у американському штаті Нью-Джерсі показало, що принаймні деякі динозаври були двоногими, змінивши уявлення про те, що вони нагадували рептилійних носорогів. Починаючи приблизно з 1870-х років, перші повні великі скелети динозаврів – спочатку на Заході Америки, потім у Бельгії та в інших місцях – продемонстрували відмінну анатомію та різноманітність динозаврів.

У 1960-х роках ідентифікація маленького м’ясоїдного динозавра Дейноніхуса сколихнула науку про динозаврів, допомогвши розпочати період досліджень, який називають «Відродженням динозаврів». Це показало, що динозаври можуть бути маленькими та спритними.

Деякі з них були надзвичайно схожі анатомічно на ранніх птахів, таких як археоптерикс, підтверджуючи, як птахи еволюціонували від маленьких пернатих динозаврів. Це також викликало дискусію про те, чи були динозаври теплокровними, як птахи, що суперечить давній концепції про них як повільних, незграбних і холоднокровних.

«У наступні десятиліття посилювалася робота щодо росту динозаврів, використання комп’ютерної томографії, аналітичних методів для реконструкції еволюційних зв’язків і біомеханічних функцій, що допомагало створити більш динамічний і біологічний погляд на динозаврів як на живу істоту. “, – сказав палеонтолог Університету Меріленда Томас Хольц.

Палеонтологи поміщають черепні скам’янілості в сканери комп’ютерної томографії, щоб побудувати цифрові моделі мозку та вух динозаврів, отримуючи кращі знання про органи чуття динозаврів, такі як зір, слух і нюх. Тепер дослідники також можуть визначити колір динозаврів, якщо їхня шкіра або пір’я достатньо добре збереглися, щоб зберегти мікроскопічні меланосомні бульбашки, що містять пігмент у клітинах.

Зараз відомо понад 2000 видів динозаврів, і палеонтологія є яскравою міжнародною наукою. Чудові знахідки скам’янілостей зроблені в таких місцях, як Китай, Аргентина, Бразилія, Південна Африка та Монголія.

«Що стосується відкриттів про динозаврів за останні десятиліття, то найважливішим, на мій погляд, є відкриття того, що принаймні м’ясоїдні динозаври, тероподи, мали пір’я, а не луску, і що деякі з них мали дуже добре розвинене пір’я на руках, хоча вони були , з різних причин нездатний до польоту”, – сказав палеонтолог Ганс-Дітер Сьюз із Національного музею природної історії Смітсонівського інституту у Вашингтоні.

“Імовірно, це пір’я, яке часто було різнокольоровим, забезпечувало ізоляцію для тіла і, принаймні, у деяких видів використовувалося для показу”, – додала Сьюз.

Астероїд-вбивця

Вимирання динозаврів довго спантеличувало вчених, висуваючи різні гіпотези, від правдоподібних до смішних. Деякі навіть припустили, що ссавці того часу розміром із землерийку з’їдали яйця динозаврів.

У 1980 році дослідники виявили шар осаду, що датується кінцем епохи динозаврів і містить високі концентрації іридію, елемента, який часто зустрічається в метеоритах, що вказує на те, що на Землю врізався величезний космічний камінь. Кратер Чиксулуб на мексиканському півострові Юкатан, шириною 112 миль (180 км), пізніше було визначено як місце падіння астероїда, який знищив три чверті видів на Землі, включаючи динозаврів.

Якби цей астероїд оминув Землю, чи досі керували б динозаври замість ссавців, включно з людьми, які успадкували зруйнований світ?

«Майже напевно так», — сказав Хольц. «Ссавці виникли незабаром після перших динозаврів, але провели багато десятків мільйонів років у їхній тіні. Мезозойські ссавці були дуже успішними та різноманітними, але лише з меншими розмірами тіла».

“Динозаврам довелося б мати справу з можливим висиханням і охолодженням світу, а разом з цим і зменшенням лісів і їх заміною луками”, – додав Хольц. «Але ці зміни, здається, були досить поступовими, щоб динозаври мали шанс пристосуватися до нових умов, як це зробили великі ссавці».

Вчені оцінили метаболізм динозаврів за допомогою формули, заснованої на масі тіла, яку показує об’єм їхніх стегнових кісток, і швидкості росту, як показано на кільцях росту у викопних кістках, подібних до кісток дерев. Дослідження показало, що динозаври займали проміжне місце серед сучасних теплокровних і холоднокровних тварин.

Вчені також уточнили свою оцінку розмірів різних динозаврів, включаючи групу зауроподів, серед яких були найбільші наземні тварини в історії Землі. Одне дослідження 2023 року, засноване на розмірах кісток кінцівок, визнало аргентинозавра, який мав довжину близько 115 футів (35 метрів), чемпіоном у важкій вазі з вагою близько 76 метричних тонн.

Навіть через два століття дослідження ще далекі від завершення.

«Поза сферою нових технологій, у різних куточках світу все ще є багато безплідних земель, які здебільшого не досліджені палеонтологічно», — сказав Хольц. «У цих регіонах будуть виявлені нові види епохи динозаврів. Майже напевно існують цілі групи динозаврів, про які ми наразі нічого не знаємо, але очікують свого відкриття».

(Репортаж Уілла Данхема з Вашингтона, редагування Розальби О’Брайен)

Запис Перший динозавр був названий 200 років тому. Тепер ми знаємо набагато більше спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Вони будуть приєднані до більшості посадкових апаратів американських компаній у рамках ініціативи NASA Commercial Lunar Payload Service (CLPS). LRA недорогі, малі та легкі, що дозволяє майбутнім місячним орбітальним або посадковим апаратам знаходити їх на Місяці.

Ці пристрої складаються з невеликої алюмінієвої напівсфери діаметром 2 дюйми (5 сантиметрів) і вагою 0,7 унції (20 грамів), вставленої з вісьмома кутовими ретрорефлекторами діаметром 0,5 дюйма (1,27 сантиметра), виготовленими з плавленого кварцевого скла. LRA планується включити в більшість майбутніх поставок CLPS, які прямують до поверхні Місяця.

LRA розроблені таким чином, щоб відбивати лазерне світло, що потрапляє на них під великим діапазоном кутів. Доктор Деніел Кремонс із Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА в Грінбелті, штат Меріленд, заступник головного дослідника проекту LRA , описує це як схоже на світловідбиваючі смужки на дорожніх знаках, які допомагають керувати автомобілем у нічний час тут, на Землі.

«На відміну від дзеркала, де воно має бути спрямоване точно на вас, ви можете входити під різними кутами, і світло повертатиметься прямо до джерела», — сказав він.

Спрямувавши лазерний промінь від одного космічного корабля на ретрорефлектори іншого та вимірявши, скільки часу потрібно, щоб світло повернулося до джерела, вчені можуть визначити відстань між ними.

«Ми роками встановлюємо їх на супутники та використовуємо для них наземні лазери», — сказав д-р Сяолі Сун, також співробітник NASA Goddard і головний дослідник проекту LRA. «Тоді, двадцять років тому, комусь прийшла в голову ідея розмістити їх на посадкових модулях. Тоді ви зможете дістатися до тих посадкових апаратів з орбіти й знати, де вони знаходяться на поверхні».

Важливо знати розташування посадочних модулів на поверхні іншого планетарного тіла, і ці LRA діють як маркери, які працюють з орбітальними супутниками для створення навігаційної допомоги, як-от глобальної системи позиціонування (GPS), яку ми сприймаємо як належне тут, на Землі.

Лазерна локація також використовується для стикування космічних кораблів, таких як вантажні космічні кораблі, які використовуються для Міжнародної космічної станції , зазначив Кремонс. LRA загоряються, коли ви освітлюєте їх світлом, що допомагає керувати точною стиковкою.

Вони також можуть бути виявлені лідарами на космічних кораблях здалеку, щоб визначити їх дальність і швидкість наближення до дуже жорстких рейтингів точності, і не потребують освітлення від Сонця, що дозволяє стиковуватися вночі.

Він додає, що рефлектори могли б дозволити космічним кораблям точно знаходити шлях до посадкової площадки, навіть без допомоги зовнішнього світла для спрямування наближення.

Це означає, що LRA зрештою можна буде використовувати, щоб допомогти космічним кораблям приземлитися в інших темних місцях поблизу постійних затінених регіонів поблизу Південного полюса Місяця, які є основними цільовими зонами для місій з екіпажем через ресурси, які там можуть існувати, наприклад водяний лід. .

Оскільки LRA невеликі та виготовлені з простих матеріалів, вони можуть літати в наукових місіях як корисне, але з низьким ризиком доповнення.

«Сам по собі він абсолютно пасивний», — сказав Кремонс. «LRA виживуть у суворих місячних умовах і продовжуватимуть використовуватися на поверхні протягом десятиліть. Крім того, окрім навігації та визначення місця розташування ваших посадкових апаратів, ви також можете використовувати лазерне визначення відстані, щоб визначити, де ваш орбітальний апарат навколо Місяця».

Це означає, що в міру того, як на Місяць буде відправлено більше посадочних апаратів, марсоходів і орбітальних апаратів з одним або декількома LRA, наша здатність точно визначити місцезнаходження кожного буде тільки покращуватися.

Таким чином, оскільки ми розгортаємо більше LRA на поверхні Місяця, ця зростаюча мережа дозволить вченим все точніше визначати розташування ключових посадкових модулів та інших цікавих точок, дозволяючи досягти більшої та кращої науки.

Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO) NASA на даний момент є єдиним космічним апаратом NASA, який обертається навколо Місяця і має можливість лазерного визначення відстані. LRO вже досягла дальності до LRA на посадковому модулі Vikram Індійської організації космічних досліджень на поверхні Місяця і продовжить досягати дальності до LRA на майбутніх посадкових модулях.

У рамках Artemis постачання CLPS виконуватимуть наукові експерименти, тестують технології та демонструватимуть можливості, щоб допомогти NASA досліджувати Місяць і готуватися до місій з людьми.

Завдяки місіям Artemis NASA висадить першу жінку та першу кольорову людину на Місяць, використовуючи інноваційні технології для дослідження більшої частини місячної поверхні, ніж будь-коли раніше.

Агентство співпрацюватиме з комерційними та міжнародними партнерами та створить першу довготривалу присутність на Місяці. Потім NASA використає те, що ми дізналися про Місяць і навколо нього, щоб зробити наступний гігантський стрибок: відправити перших астронавтів на Марс.

Нік Оукс

Центр космічних польотів імені Годдарда NASA, Грінбелт, штат Меріленд.

Запис Як NASA використовує просту технологію для відстеження місячних місій спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

В Об’єднаних Арабських Еміратах вода дорожча за нафту. Щоб задовольнити потреби своїх мешканців, що живуть у пустелі, ОАЕ покладаються на дорогі опріснювальні установки та кампанії по засіву хмар з літаків, які розпорошують частинки в хмари, що проходять, щоб викликати дощ

Але згідно з новим дослідженням моделювання, може бути інший спосіб викликати дощ: сонячні ферми розміром з місто, які створюють свою власну погоду. Тепло від великих темних сонячних панелей може викликати висхідні потоки повітря, які за правильних умов призводять до злив, забезпечуючи водою десятки тисяч людей.

“Деякі сонячні ферми вже зараз досягають потрібного розміру”, – говорить Олівер Бранч, вчений-кліматолог з Університету Хоенхайма, який керував роботою, опублікованої минулого тижня в журналі Earth System Dynamics. «Можливо, те, що ми можемо досягти такого ефекту, — це не наукова фантастика».

Бранч працює в новій галузі, яка вивчає, як відновлювані джерела енергії, ключову відповідь на зміну клімату, можуть, у свою чергу, змінити регіональні погодні умови. У дослідженні 2020 року дослідники виявили, що неймовірно великі сонячні ферми, що займають понад 1 мільйон квадратних кілометрів у пустелі Сахара, можуть збільшити кількість місцевих опадів та спричинити процвітання рослинності.

Але за цю нагороду, як виявили дослідники, доведеться заплатити: змінюючи характер вітру, сонячні ферми усунуть смуги тропічних дощів на північ.

“Якщо ви перемістите їх на північ, це не буде гарною новиною для Амазонки”, – говорить Чженяо Лу, вчений-кліматолог з Лундського університету і провідний автор дослідження 2020 року.

Бранч та його співавтори хотіли подивитися, чи зможуть сонячні ферми більш реалістичних розмірів змінити погоду. Для цього вони звернулися до провідної погодної моделі, яка була створена Національним центром атмосферних досліджень США, яка може враховувати зміни поверхні суші.

Вони змоделювали сонячні ферми як майже чорні поля, що поглинають 95% сонячного світла. Вони виявили, що коли площа сонячних ферм перевищувала 15 квадратних кілометрів, підвищене тепло, що поглинається поверхнею, на відміну від піску, що оточує їх, помітно збільшувало висхідні потоки або конвекцію, які сприяють утворенню хмар.

Однак просто зламати конвекцію було недостатньо: необхідне джерело атмосферної вологи. Модель показала, що вологих висотних вітрів із Перської затоки буде достатньо. Модель показала, що коли дозріють умови, сонячне поле площею 20 квадратних кілометрів збільшить кількість опадів майже на 600 000 кубічних метрів, що еквівалентно 1 сантиметру дощу, що випадає на площі розміром з Манхеттен.

Якби такі зливи трапилися 10 разів за одне літо, вони б забезпечили достатньо води, щоб прогодувати понад 30 000 людей протягом року.

Нова робота має сенс і “дуже стимулює”, каже Лу. “Вони націлені на реальне рішення”.

Однак викликає занепокоєння те, що сонячні панелі, що моделюються, були темнішими, ніж їх роблять більшість виробників. За словами Лу, деякі сучасні сонячні панелі навіть відбивають світло та призначені для охолодження навколишнього середовища.

Проте Бранч сподівається, що в якийсь момент цю ідею можна буде випробувати у реальному світі. За його словами, сонячні ферми, які вводяться в експлуатацію в Китаї та інших країнах, майже досить великі.

Якби вони були побудовані в правильних місцях, не потрібно багато часу, щоб максимально затемнити панелі і посадити між рядами панелей посухостійкі затемнюючі культури, такі як кущі жожоба.

ОАЕ профінансували моделювання Бранч, але поки що невідомо, чи випробуває він цю схему в реальному світі.

Країна “зобов’язується вивчити потенційну реалізацію всіх надійних стратегій, таких як оптимізація конвекції”, – говорить Аля Аль Мазруї, директор Дослідницької програми ОАЕ в галузі науки про посилення дощу. Але вона додає, що на даний момент країна глибоко віддана своїй програмі засіву хмар, виконуючи близько 300 місій щороку.

Бранч та його колеги визначили інші регіони світу, де ця схема може спрацювати, наприклад, Намібію та півострів Баха у Мексиці. Вони також намагаються підвищити реалістичність моделювання сонячних панелей своєї моделі, звіряючи їх із польовими вимірами на існуючих сонячних фермах.

Зрештою, він сподівається, що потенціал сонячних ферм із виробництва дощу стимулюватиме подальше будівництво.

«Якщо ви зможете надати докази того, що величезна сонячна ферма робить опади, — каже він, — це може так.

Paul Voosen

Запис Масивні сонячні ферми можуть спровокувати дощові хмари у пустелі спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Адміністратор NASA Білл Нельсон взяв участь у церемонії підписання угоди по програмі «Артеміда» разом з міністром закордонних справ Греції Гіоргосом Герапетрітісом. Греція стала 35 країною, яка підписала програму «Артеміда».

Угода встановлює практичний набір принципів, що визначають співробітництво між країнами у сфері космічних досліджень.

У заході також взяли участь заступник адміністратора NASA Пем Мелрой, держсекретар США Ентоні Блінкен та доктор Іоанніс Дагліс, президент Грецького космічного центру.

Підписання відбулося під час п’ятого стратегічного діалогу США та Греції у Вашингтоні.

«Вітаємо Грецію з тим, що вона стала 35 країною, що приєдналася до програми «Артеміда», – сказав Нельсон. «США та Греція — давні партнери та друзі, і ми раді розширити це партнерство у космосі. Водночас ми формуємо майбутнє співробітництва у космосі для покоління Артеміди».

«Угоди Артеміди» були укладені в 2020 році Сполученими Штатами разом із сімома іншими початковими сторонами, що підписали. З того часу сторони, які підписали угоду, провели цілеспрямовані дискусії про те, як найкраще реалізувати принципи угоди Артеміди.

«Поки людство вирушає у велику пригоду, повертаючись на Місяць і готуючись до подорожі за межі Місяця, «Угоди Артеміди» є маяком співпраці та співпраці між країнами, прокладаючи шлях до сталого та мирного дослідження космосу», — сказав Герапетритіс.

Очікується, що в наступні місяці та роки більше країн підпишуть угоди, які сприятимуть безпечній, мирній та процвітаючій діяльності у космосі.

Запис NASA вітає Грецію як нову країну, яка підписала угоду по програмі «Артеміда» спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів

“Тепер потрібні додаткові ризиковані заходи, якщо ми не захочемо просто здатися”, – говорить один вчений.

Чотири роки тому Національне управління океанічних та атмосферних досліджень США (NOAA) представило проект коралового місячного проекту вартістю 100 мільйонів доларів. Протягом двох десятиліть майже півмільйона вирощених вручну колоній коралів буде висаджено на семи хворих рифах на півдні Флориди у спробі їх відродити.

Місія: Iconic Reefs є «одною з найбільших в історії інвестицій у відновлення коралів», — сказав тоді Пет Монтаніо, тодішній керівник програми збереження довкілля агентства.

Сьогодні проект виглядає таким самим хворим, як і корал, який він мав врятувати. Рекордна підводна спека, що охопила Карибський басейн та південну Флориду у 2023 році, призвела до загибелі більшості пересаджених колоній. Корал Елкхорн з його розлогими плоскими гілками мав стати каменем першої фази ініціативи, створивши основу, де могли б рости інші корали.

Натомість він виявився одним із найбільш чутливих до тепла видів. Багато лосихорнових коралів, як дикі, так і висаджені вручну, мертві, їх побілілі скелети вкриті водоростями.

“Картина не дуже хороша”, – каже Дженніфер Мур, координатор з відновлення коралів у NOAA, яка допомагала провести січневу зустріч у Марафоні, штат Флорида, неподалік одного зі знакових рифів, щоб оцінити збитки і намітити шлях вперед.

Результати викликають кризу довіри до перевірених десятиліттями методів відновлення рифів, вперше розроблених у Флориді та прийнятих у всьому світі.

“Хіба це відповідально – вирощувати ці види, а потім просто відправляти їх помирати?” – Запитує Ян Енохс, морський біолог, який очолює програму NOAA з моніторингу рифів в Атлантичному океані та Карибському морі. “Нам необхідно змінити методи проведення реставрації”.

Коли проект розпочався, рифи Флориди вже відчайдушно потребували допомоги. Ряд хвороб у поєднанні із забрудненням води, втручанням людини та послідовними періодами спеки завдали шкоди. Корали лося та оленячого рогу — два види роду Acropora — опинилися серед найбільш постраждалих: з початку 1980-х років їхня кількість скоротилася більш ніж на 97%.

Рятувальні роботи, як і майже всі операції з відновлення рифів у Флориді, здебільшого ґрунтувалися на відколюванні шматків існуючих коралів та вмовляння їх побудувати нові колонії — всі клони вихідного корала. Групи відновлення можуть швидко створювати тисячі нових коралів щороку, підвішуючи фрагменти коралів у розплідниках відкритої води до того часу, поки вони стануть досить великими, щоб прикріпитися до морського дна.

Елкхорн та оленеріг вже давно стали фаворитами.

“Їх неймовірно легко розмножувати”, – говорить Кен Недімайєр, технічний директор некомерційної організації Reef Renewal.

Але їхнє скорочення означає, що корали біля берегів Флориди зберігають дуже мало генетичної різноманітності, яка могла б дозволити новим колоніям впоратися з надмірно гарячою водою, з якою вони зіткнулися минулого року.

Починаючи з липня 2023 року, температура океану зросла до безпрецедентного рівня, чому сприяла спокійна спекотна погода, пов’язана з Ель-Ніньо, а також додатковий імпульс зміни клімату. До минулого року масштаб загроз теплової хвилі коралам, що створюється НОАА, досягав свого найвищого рівня, коли температура води досягала 8 «тижневих градусів тепла» — що еквівалентно 8 тижням з температурою на 1°C вище за середню в спекотний місяць року.

Але минулого року, коли температура поверхні моря досягла 32,8°C, агентство додало три нові категорії, досягнувши максимуму більш ніж у 20-градусні спекотні тижні.

“Це аналогічно урагану 5-ї категорії”, – каже Дерек Манцелло, еколог коралових рифів і керівник служби зі спостереження за кораловими рифами NOAA, яка розробила систему попередження.

Минулого року рифи островів Кіс витримали температуру до 22 градусів на тиждень. Багато видів знебарвилися, збіливши кістки, оскільки коралові поліпи вигнали симбіотичні водорості зі своїх тіл. Дехто помер одразу ж, від їхніх скелетів відвалилися листи тканин. Найбільші втрати зазнали Елкхорн та Оленеріг.

Нестерпно жарко

У 2023 році корали у Флориді та Карибському басейні зіткнулися з рекордною хвилею підводної спеки.

До 15 вересня у багатьох районах понад 20 тижнів спостерігалася температура океану на 1°C вище середньої спекотного місяця року, що призвело до масового скупчення коралів вимирати.

Штучно посаджена акропора виявилася трохи кращою.

Остаточної оцінки втрат на семи знакових рифах немає; в даний час їх відвідує команда, щоб підбити підсумки.

Але дослідження, проведене у серпні 2023 року, показало, що 30% посаджених оленерогів та 45% посаджених лосів вже мертві, а близько 90% знебарвлюються.

Наприкінці вересня Недімайєр відвідав риф Піклс, місце посадки, яке він вважав історією успіху, і не знайшов жодного живого лося чи оленячого рогу.

Аналогічні збитки спостерігалися на більшій частині Карибського басейну як на природних, так і на відновлених рифах.

«Це було руйнівно всюди», — каже Маргарет Міллер, кораловий еколог та директор з досліджень Secore International, некомерційної організації з Майамі, яка проводить дослідження з відновлення коралів та співпрацює з групами по всьому Карибському регіоні.

Руйнування привело Недімайєра до висновку, що, принаймні, щодо видів Acropora у Флориді, безрозсудно продовжувати покладатися на корали, отримані клональним шляхом.

«Одна з речей, яку я дізнався, це те, що у нас немає коралів оленячого ріга чи лосося, які могли б упоратися з умовами середнього та нижнього Кіс», — каже він. “Це змінює правила гри”.

Він і деякі інші вважають, що статеве розмноження – змішування яєць і сперми, зібраної з нерестових коралів, для вирощування нових колоній – може призвести до генетичних комбінацій, які зроблять деяких нащадків стійкішими до спеки.

Стратегія, яку вже почали використовувати кілька лабораторій у Флориді, може полегшити обробку нових колоній термостійкими водоростевими симбіонтами, які багато корали поглинають на личинковій стадії.

Ерінн Мюллер, еколог, провідний дослідження коралів у Морській лабораторії Моут, каже, що деякі корали лося та оленячого рігу, виведені статевим шляхом у лабораторії, пережили умови гарячої води минулого літа. У прибережному розпліднику недалеко від південно-західного краю Кіс вони були єдиними, що вижили з 24 000 фрагментів коралів.

“Спостереження цієї унікальної ознаки стійкості у потомства, отриманого статевим шляхом, дає нам унікальну можливість розібратися в тому, що відбувається”, – говорить Мюллер.

Міллер проте попереджає, що ця стратегія ризикує створити нові генетичні проблеми, такі як інбридинг, оскільки популяція диких коралів дуже виснажена. Імпорт сперми або яйцеклітин із коралів в інших місцях може допомогти. Вона брала участь в експерименті 2019 року, під час якого було отримано корали лося з яєць з південно-карибського острова Кюрасао, запліднених спермою флоридського походження.

Сьогодні потомство застрягло в лабораторії, каже вона, бо чиновники штату турбуються про те, щоб запровадити чужі коралові гени у води Флориди. На її думку, нинішня ситуація виправдовує такі експерименти.

“Я безперечно вважаю, що зараз необхідні додаткові ризиковані заходи, якщо тільки ми не захочемо просто здатися”, – говорить Міллер.

Фанор Монтойя-Майя, морський біолог і керівник програми відновлення у Фонді відновлення коралів, попереджає, що статеве виробництво саме по собі не призведе до створення зрілих коралів досить швидко, щоб підтримати рифи, тому що личинкам можуть знадобитися роки, щоб досягти репродуктивного віку. Для розведення коралів у необхідному масштабі також знадобиться більше лабораторних потужностей.

“Відповідь не в тому, щоб зупинити безстатеве розмноження”, – говорить він.

Місія: Iconic Reefs ще не закінчено. Цього року тут буде висаджено громіздкі мозкові корали, отримані безстатевим шляхом, які ростуть повільніше, але також краще переносять спеку, каже Мур. Він також продовжить садити лося та оленячий ріг, щоб випробувати підходи, які можуть бути більш успішними.

«Ми маємо бути трохи цілеспрямованішими», — каже Мур. “Ми не хочемо просто відправити їх на бійню”.

Warren Cornwall

Запис Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.