Нещодавно NASA завершило свій восьмирічний експеримент з вивчення поведінки вогню в космосі під назвою Saffire

Останній етап, Saffire VI, тривав із серпня 2023 року до 9 січня поточного року.

Дослідження проводили на безпілотних вантажних космічних кораблях Cygnus, які завершували свої місії до МКС і відлітали від станції для запланованих входу в атмосферу Землі й подальшого згоряння.

Saffire I було проведено у 2016 році всередині відсіку авіоніки з повітропроводом: горючу суміш бавовни та скловолокна, яка містилась у відсіку, дистанційно підпалили за допомогою розпеченого дрота.

Установка експерименту Saffire являє собою аеродинамічну трубу, через яку ми проштовхуємо повітря. Після встановлення потрібних умов, ми пропускаємо електричний струм через тонкий дріт, і матеріали спалахують.

Ґері Рафф, керівник проєкту в Дослідницькому центрі NASA ім. Гленна

У подальших запусках експерименту фахівці вносили в умови корективи: змінювали потоки та рівні кисню, тиск, а вогонь запалювали на оргсклі, бавовні, вогнетривкій тканині Nomex та матеріалах із низькою межею займистості.

Фінальна ітерація Saffire VI була унікальною через вищу концентрацію кисню та нижчий тиск, що імітувало справжні умови всередині пілотованого космічного апарата.

Камери всередині Cygnus дозволили команді NASA та Northrop Grumman спостерігати за полум’ям, а дистанційні датчики збирали інформацію в реальному часі про те, що відбувається у відсіку. Окремий прилад аналізував вміст диму та кількість небезпечних хімічних речовин.

Якщо на Землі поведінку вогню досліджено всюди, від шахт і житлових приміщень до літаків, то на космічному кораблі вивчення пожеж та шляхів їхнього швидкого гасіння є критично важливими, особливо коли астронавти знаходитимуться так далеко від планети.

Зібрані за вісім років дані Saffire в подальшому будуть використані для підвищення безпеки польотів та розроблення майбутніх досконаліших космічних апаратів та скафандрів.

Запис NASA завершило свій восьмирічний експеримент з вивчення поведінки вогню в космосі спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Вони будуть приєднані до більшості посадкових апаратів американських компаній у рамках ініціативи NASA Commercial Lunar Payload Service (CLPS). LRA недорогі, малі та легкі, що дозволяє майбутнім місячним орбітальним або посадковим апаратам знаходити їх на Місяці.

Ці пристрої складаються з невеликої алюмінієвої напівсфери діаметром 2 дюйми (5 сантиметрів) і вагою 0,7 унції (20 грамів), вставленої з вісьмома кутовими ретрорефлекторами діаметром 0,5 дюйма (1,27 сантиметра), виготовленими з плавленого кварцевого скла. LRA планується включити в більшість майбутніх поставок CLPS, які прямують до поверхні Місяця.

LRA розроблені таким чином, щоб відбивати лазерне світло, що потрапляє на них під великим діапазоном кутів. Доктор Деніел Кремонс із Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА в Грінбелті, штат Меріленд, заступник головного дослідника проекту LRA , описує це як схоже на світловідбиваючі смужки на дорожніх знаках, які допомагають керувати автомобілем у нічний час тут, на Землі.

«На відміну від дзеркала, де воно має бути спрямоване точно на вас, ви можете входити під різними кутами, і світло повертатиметься прямо до джерела», — сказав він.

Спрямувавши лазерний промінь від одного космічного корабля на ретрорефлектори іншого та вимірявши, скільки часу потрібно, щоб світло повернулося до джерела, вчені можуть визначити відстань між ними.

«Ми роками встановлюємо їх на супутники та використовуємо для них наземні лазери», — сказав д-р Сяолі Сун, також співробітник NASA Goddard і головний дослідник проекту LRA. «Тоді, двадцять років тому, комусь прийшла в голову ідея розмістити їх на посадкових модулях. Тоді ви зможете дістатися до тих посадкових апаратів з орбіти й знати, де вони знаходяться на поверхні».

Важливо знати розташування посадочних модулів на поверхні іншого планетарного тіла, і ці LRA діють як маркери, які працюють з орбітальними супутниками для створення навігаційної допомоги, як-от глобальної системи позиціонування (GPS), яку ми сприймаємо як належне тут, на Землі.

Лазерна локація також використовується для стикування космічних кораблів, таких як вантажні космічні кораблі, які використовуються для Міжнародної космічної станції , зазначив Кремонс. LRA загоряються, коли ви освітлюєте їх світлом, що допомагає керувати точною стиковкою.

Вони також можуть бути виявлені лідарами на космічних кораблях здалеку, щоб визначити їх дальність і швидкість наближення до дуже жорстких рейтингів точності, і не потребують освітлення від Сонця, що дозволяє стиковуватися вночі.

Він додає, що рефлектори могли б дозволити космічним кораблям точно знаходити шлях до посадкової площадки, навіть без допомоги зовнішнього світла для спрямування наближення.

Це означає, що LRA зрештою можна буде використовувати, щоб допомогти космічним кораблям приземлитися в інших темних місцях поблизу постійних затінених регіонів поблизу Південного полюса Місяця, які є основними цільовими зонами для місій з екіпажем через ресурси, які там можуть існувати, наприклад водяний лід. .

Оскільки LRA невеликі та виготовлені з простих матеріалів, вони можуть літати в наукових місіях як корисне, але з низьким ризиком доповнення.

«Сам по собі він абсолютно пасивний», — сказав Кремонс. «LRA виживуть у суворих місячних умовах і продовжуватимуть використовуватися на поверхні протягом десятиліть. Крім того, окрім навігації та визначення місця розташування ваших посадкових апаратів, ви також можете використовувати лазерне визначення відстані, щоб визначити, де ваш орбітальний апарат навколо Місяця».

Це означає, що в міру того, як на Місяць буде відправлено більше посадочних апаратів, марсоходів і орбітальних апаратів з одним або декількома LRA, наша здатність точно визначити місцезнаходження кожного буде тільки покращуватися.

Таким чином, оскільки ми розгортаємо більше LRA на поверхні Місяця, ця зростаюча мережа дозволить вченим все точніше визначати розташування ключових посадкових модулів та інших цікавих точок, дозволяючи досягти більшої та кращої науки.

Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO) NASA на даний момент є єдиним космічним апаратом NASA, який обертається навколо Місяця і має можливість лазерного визначення відстані. LRO вже досягла дальності до LRA на посадковому модулі Vikram Індійської організації космічних досліджень на поверхні Місяця і продовжить досягати дальності до LRA на майбутніх посадкових модулях.

У рамках Artemis постачання CLPS виконуватимуть наукові експерименти, тестують технології та демонструватимуть можливості, щоб допомогти NASA досліджувати Місяць і готуватися до місій з людьми.

Завдяки місіям Artemis NASA висадить першу жінку та першу кольорову людину на Місяць, використовуючи інноваційні технології для дослідження більшої частини місячної поверхні, ніж будь-коли раніше.

Агентство співпрацюватиме з комерційними та міжнародними партнерами та створить першу довготривалу присутність на Місяці. Потім NASA використає те, що ми дізналися про Місяць і навколо нього, щоб зробити наступний гігантський стрибок: відправити перших астронавтів на Марс.

Нік Оукс

Центр космічних польотів імені Годдарда NASA, Грінбелт, штат Меріленд.

Запис Як NASA використовує просту технологію для відстеження місячних місій спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Запуск був здійснений з пускового комплексу в космічному Центрі ім. Кеннеді.

Супутник Arabsat-6A виведений на задану орбіту. Це була перша комерційна місія Falcon Heavy, в ході якої два бічних прискорювачі ракети-носія успішно приземлилися на посадочні майданчики, повідомляє компанія SpaceX в Twitter, – пише Ракурс.

Центральний блок здійснив посадку на знамениту плавучу платформу з яскравою назвою Of Course I Still Love You («Звичайно, я все ще люблю тебе») в 967 км від місця старту в Атлантичному океані.

Нагадаємо, перший політ Falcon Heavy відбувся 14 місяців тому. Тоді ракета-носій вивела на орбіту автомобіль Ілона Маска Tesla Roadster. Falcon Heavy створена для виведення на орбіту важких вантажів (до 63 т).

Запис Старт ракети Falcon Heavy спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Робот під назвою EELS зможе проникнути глибоко під поверхню супутника у пошуках позаземного життя, пише New Atlas.

Коли в середині 2000-х років космічний апарат “Кассіні” досліджував Енцелад, вчені припустили, що під його крижаною корою ховається океан із рідкої солоної води. З поверхні супутника до космосу постійно вириваються потоки крижаних частинок, змішаних із водою і простими органічними хімічними речовинами.

Це наштовхнуло вчених на думку, що в цьому океані можуть жити позаземні мікроорганізми. Тепер залишилося лише підтвердити існуючі теорії та відправити на шостий за величиною супутник Сатурна, діаметром всього 500 км, місію для дослідження його надр.

Щоб вивчити виверження на Енцеладі, а також отвори, з яких відбуваються викиди, інженери NASA вирішили створити автономного робота, схожого на змію. Перший прототип був створений ще у 2019 році, починаючи з минулого року інженери постійно вносять зміни у свою розробку та проводять польові випробування.

На сьогоднішній день повністю робоча версія робота EELS має довжину 4 метри та важить 100 кг. Робот-змія складається з 10 сегментів, які мають частини, що обертаються для того, щоб переміщатися по поверхні. При цьому робот може рухатися не тільки рівною місцевістю і не тільки горизонтально. Поточна версія робота має всі можливості для руху найскладнішими ділянками поверхні Енцеладу і звичайно ж його надр.

За словами інженерів з NASA, ще жоден роботизований апарат не був на Енцеладі, тому цей першопрохідник повинен мати всі можливості для успішного виконання всіх поставлених йому завдань.

Головна перевага робота-змії полягає у його повній автономності, адже спілкування із Землею на такій далекій відстані це дуже складне завдання. Тому робот повинен вирішувати всі проблеми самостійно, не чекаючи сигналу із Землі, який йтиме дуже довго.

Щоб правильно орієнтуватися на місцевості робот оснащений камерами і спеціальним радаром. Таким чином, робот може створювати карти поверхні і сам приймати рішення про те, який вибрати шлях для подальшого переміщення.

За словами інженерів з NASA, остаточна версія робота буде оснащена 48 обертальними елементами, які використовуватимуться як рухові установки. Завдяки їм робот зможе переміщатися як горизонтальними, так і вертикальними поверхнями.

Поки що робот-змія не оснащений науковими приладами, але це буде зроблено пізніше. Зокрема, вчені хочуть представити повністю готову до роботи версію робота до осені 2024 року. Але полетіти на Енцелад робот зможе лише на початку 2030-х років.

Як писали ЗМІ, астрономи змогли отримати переконливі докази того, що на дні підземного океану на Енцеладі існують гідротермальні джерела, а в них можуть ховатися живі мікроорганізми.

Запис Інопланетна анаконда. На крижаному супутнику Сатурна шукатиме життя робот-змія (+відео) спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.