Люди й пани або новітня панщина і як позбутися масової «паньдемії»

«Панські переконання, ніби прості люди чорні,
здаються мені смішними…
Як з утроби чорної людини появилися білі пани?
Хитрують: прості люди сплять;
нехай сплять і глибоким сном, богатирським;
та кожен сон – закінчиться,
і хто спить – той не мертвий і не задубілий труп»;
«Воля дужча за всяку неволю».

Г. С. Сковорода

Воля народного духу та сваволя винародовленого панства

Чому нині Українській людині так важко жити власною волею й спільно з іншими добродіяти й підтримувати суспільний лад? Бо дуже мало тих, які самі живуть з власного ресурсу й роблять добрі справи, бо інфікована паразитарно-кримінальним режимом переважаюча паразитарна маса споживає їхній життєвий ресурс. Ці поодинокі ініціативні люди розокремлені й не можуть забезпечити взаємодії, ладу в цілому суспільстві.

Бо в Українського народу для суспільного зрушення не вистачає збірної енергії колективної свідомості й колективної волі – джерельної основи його самостійного життя. А основними причинами відсутності самостійності стали відсутність колективного світоглядного базису волі – системи ціннісних моральних-світоглядних орієнтирів у суспільстві, а також ошуканство паразитарного панства, яке називає себе «національною елітою».

Новоявлене в Україні панство оформилося в свою, незалежну від Українського народу клептократичну, паразитарну «державу в державі». Організаційну модель тієї новопанської «держави в державі», легітимованої фіктивною виборчою системою, з цинічною відвертістю образно описав перший резидент-президент привласненої України Л. Кравчук:

«Ми, як вареники в макітрі. Прийшли вибори – макітру труснуло: ті, які були внизу – опинилися зверху, ті, які були зверху – опинилися внизу, та все одно усі в сметані».

Отак міняються місцями політики в плутократичній макітрі, та не змінюється паразитарна політика в Україні. Отже, нинішня номенклатурно-панська «держава в державі» – це плутократична макітра, з якої не випадає жоден, хто туди потрапив з партійно-службістської номенклатури й криміналу.

Плутократія – не система влади, а антисистема визиску, панівний паразитарний режим. Поняття влада означає ладувати, а плутократія (від грец. πλούτος – багатство, κράτος – сила) – політичний режим панування найбагатших представників експлуататорського класу.

Владарююче в Україні кримінально-олігархічне, плутократичне панство у своєму політичному ошуканстві застосовує релігійну технологію маніпуляції марновірною паствою – політичними вірянами: представляє свою паразитарну вищість як «владу од бога», а людей прирікає на терпіння – «бог терпів і вам велів».

Владарююче панство цинічно вважає своє особисте збагачення показником зростання добробуту суспільства, а змагання за свої привілеї трактує як турботу про людей.

За моральним критерієм української народної мудрості, суттю людини є не матеріальні статки й чини як ознаки панства, а її внутрішнє, духовне надбання:

«Важливіше те, що є в людині, як те, що є в людини».

Українська народна пам’ять зберігає моральні критерії Волі, особистої людської гідності й взаємоповаги людей у громаді та чіткого відмежування людей од панів, своїх – од чужинців-загарбників, паразитів-нахлібників: «То пани, а ми люди». Воля – ознака самостійного людського життя, неволя – наслідок панського владарювання.

За українським природно-моральним правом, найвищою цінністю людського життя є Воля.

В українському моральному світогляді Воля – мірило самостійної моральної сили й дієвості людини й народу.

В українській правосвідомості Воля – основоположний принцип-закон традиційного природно-морального права; тому права в Українців традиційно називаються вольності. Волю приймають люди одностайним волевиявом на віче.

Воля як фундаментальний моральний принцип-закон діє в триєдності права, обов’язку й відповідальності людини в збірній цілісності народу.

Право як рівноправність починається з відповідальності – зі справедливої відплати за злочинство або доброчинство. Саме відповідальність людини перед збірною волею й справедлива відплата за вчинки владовують права та обов’язки особи й громади, особисте й суспільне.

Відповідальність – найвищий вияв усенародної моральної волі. Принцип Волі не допускає, аби чиясь особиста сваволя обмежувала волю когось іншого, й спрямовує дії людей так, що вони забезпечують свої прагнення, не порушуючи прагнень інших людей, та дбають про суспільний лад і спільний господарський гаразд. Це правовий факт традиційної самовладованості Українського народу.

На засаді Волі національного духу ґрунтує українську філософію держави й права Памфіл Данилович Юркевич (1826–1874): «…Національний дух є вищим законодавцем, який настановляє, що належить визнати правом і що треба відкинути. Право – явище національного духу. …Право починається зі справедливої розплати».

Олександер Шокало, культурософ

Джерело: Наука і Суспільство, 11/12, 2020

Запис Люди й пани або новітня панщина і як позбутися масової «паньдемії» спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.