Energy Observer високотехнологічний і футуристичний, він виглядає прибульцем з іншої планети, і його капітанська рубка нагадує кабіну космічного корабля. Але при цьому кораблик гарний морською красою і тішить моряцьке око

Він повністю автономний, не потребує запасів палива (сам виробляє паливо для себе!) – і комфортабельний, на ньому є супутниковий зв’язок, три холодильники, елегантна кухонна електрична піч, хлібна піч, мікрохвильові печі та душ з гарячою водою.

Але він потрапив не на ту планету. Чи не в той час. Інші кораблі зараз на авансцені. Спочатку це були круїзні лайнери, лебеді океану, що залишилися без роботи через пандемію коронавiрусу. З квітня 2020-го вони утворили плавучі острови на Багамах – влітку кількість бортів там перевалювала за три десятки!

Потім Росія напала на Україну, і у фокусі новин виявилися пущений українськими ракетами на дно крейсер «Москва», а потім і судна, які везуть зерно з портів України замінованими водами.

Ну а зараз на слуху кораблі, що обстрілюються і захоплюються хуситами в Червоному морі, через що десятки суден пішли довгим шляхом навколо Африки. І, звичайно, великий десантний корабель «Новочеркаськ», потоплений у Феодосії, куди він утік із Севастополя. Україна, яка взагалі не має флоту, очистила західну акваторію Чорного моря від кораблів супротивника і загнала їх у непристосовані гавані східного узбережжя!

Невдалий символ прогресу

Цей суперсучасний французький електроводнево-парусний катамаран (до переобладнання він був бравим океанським гонщиком) вийшов у навколосвітнє плавання на початку березня 2020 року – якраз на початку епідемії коронавірусу. Та дуже швидко, куди швидше за нього обігнула і охопила всю земну кулю, стала пандемією і фактично вбила інтерес до подорожі, яку підгадували до олімпіади в Токіо та планували як тріумфальну.

Екіпаж мав намір побувати в багатьох азійських портах для того, щоб прийти в Токіо до початку Олімпійських ігор і зробити очікуваний «Тойотою» водневий фурор. Потім весь 2021-й відводили на вояж

Тихим океаном і вздовж західного узбережжя США, а на 2022 рік намічали великий круїз Центральною Америкою та східним узбережжям штатів, щоб навесні 2023-го здійснити фінальний трансатлантичний рейд. У розкладі фігурувало 50 країн та 101 порт! Але епідемія порушила усі плани.

Змінивши маршрут зі східного на західний, катамаран у блискучому стилі перетнув Атлантичний океан, показавши себе у найвигіднішому світлі. Але на Карибах французи зіткнулися з проблемами: острови інфіковані, США закрили порти, стало ясно, що зміни екіпажу не буде, і неясно, що робити далі. Токійську олімпіаду, на якій «Тойота» збиралася провести велику рекламну кампанію водневих технологій, було відкладено.

«Тойота» є головним спонсором проекту – запізнившись із масовим виробництвом електроавтомобілів, компанія зробила ставку на водень. На початку лютого, готуючи кораблик до далекого плавання, вона встановила нові паливні осередки, розроблені за технологією компанії Mirai. Вони використовуються на автобусах та вантажівках – і ось настав час кораблів.

На Мартиніці та Гваделупі застрягли на півроку, зрідка роблячи вилазки, щоб підтримати увагу до експедиції. Так, наприкінці липня побували на Багамах і пірнали в блакитні води Tiger Beach, мілини, що рясніє акулами, біля островів Біміні. У цей момент вони знаходилися всього за 80 миль від Флориди, я чекав зустрічі з ними, але не сталося…

Судно, яке мало стати символом третьої технічної революції, має такі параметри: довжина 30,5 м, ширина 12,8 м, вага 34 т. Команда 5-8 осіб. Гвинти обертаються двома реверсивними електромоторами по 41 кВт, їх живлять паливні ячейки, що використовують водень, вісім танків якого вміщують 62 кг стисненого Н2. Виробляють його з морської води, тому установка, що важить більше двох тонн, крім компресора та електролізера має десалінізатор. При з’єднанні водню з киснем повітря, яке виробляється в паливних осередках, знову утворюється вода – ніяких парникових і отруйних газів, екологічно чиста система.

Для покриття піків споживання (треба, скажімо, терміново дати повний хід або тримати проти сильного вітру), для загального балансування системи та зберігання енергії є літій-іонна батарея на 106 кВт (як у топових електроавто). Енергію виробляють сонячні панелі площею 130 кв. м і піковою потужністю 21 кВт, а також два вертикальні аксіальні вітряки на 1 кВт кожен.

Після заряду батарей енергія йде електроліз води. Під час подорожі Північною Європою у звичайних умовах водень забезпечував до 60% енергії судна, 40% припадали на сонячну енергію. При гарному вітрі для додаткової тяги запускають кайт, великий повітряний змій – він непогано показав себе на швейцарському (!) сонячному тримарані Tûranor PlanetSolar, який у 2010-12 роках обігнув Землю за 584 дні.

Установка дозволяє розвинути швидкість 4-5 вузлів та ще кайт може додати до трьох вузлів. Практика показала, що за добу Energy Observer долає в середньому близько 110 миль.

Довгий шлях на захід

Лише через 11 місяців після старту, 3 лютого 2021 року Energy Observer із командою в п’ять осіб залишив Мартиніку і попрямував на захід. Гарний вітер та яскраве сонце дозволяли тримати середню швидкість до 7 вузлів, а часом вона перевищувала 10 вузлів! Карибське море перетнули у чудовому темпі, потім дві доби пішло на проходження Панамського каналу, і катамаран вийшов у Тихий океан.

Два тижні команда присвятила унікальному світу Галапагоських островів, а у квітні нарешті досягла берегів США, відвідавши Сан-Дієго, Лос-Анджелес та Сан-Франциско. У середині травня рушили на Гаваї, кинувши якір там 29 травня. На Оаху довелося міняти пошкоджені сонячні панелі.

У цей час у Японії ввели жорсткий карантин, тому рушили на південь, у французькі володіння, змирившись із крахом рекламної кампанії. 29 серпня, здолавши за 25 днів 3366 миль, прийшли до одного з островів Нової Каледонії.

Поспішати стало нікуди і знову рушили в дорогу лише 20 вересня. Не заходячи до Австралії, що обмежила доступ через ковід, на початку грудня досягли індонезійського острова Тимор, але й там на них (після 24 днів у морі!) чекав 10-денний карантин. Ковід нікуди не подівся, він і зараз вирує, і здіймається нова хвиля захворювань.

Далі розпочалася російсько-українська війна та остаточно вбила інтерес до подорожі у великому світі. 10 березня 2022 року прийшли до Сингапуру і провели там більше місяця, ведучи рекламну кампанію, у квітні відвідали Таїланд, у другій половині червня побували в Хо Ши Міні, В’єтнам, а потім три місяці з 21 липня по 20 жовтня провели у Малайзії. 10 листопада прибули до Індії, побувавши там у єдиному порту, а 29 листопада рушили до Африки.

16 грудня (водню в баках залишалося 10%) прийшли на Сейшельські острови, де зайнялися ремонтом. На стані обладнання далися взнаки довге перебування в морі, спека і шторми.

Це була 76-а зупинка, наступну зробили лише 14 квітня 2023 року на французькому острові Mayotte у групі Коморських островів та знову з технічних причин. Безвітря і спека призвели до перевантаження систем, частим блекаутам та втраті ходу.

Довелося знову лагодитись і лише 22 травня, рятуючись від шторму, катамаран зробив непередбачену зупинку в Мапуто, Мозамбік. 1 червня прийшли до Дурбана – це вже ПАР, там їх відвідали представники «Тойоти». Штаб-квартира компанії у Південній Африці розташована у цьому місті.

11 червня після важкого штормового переходу зайшли до Кейптауну, надовго. 23 вересня відбувся захід в один із портів Намібії, що мало хто помітив, світ у ці дні був схвильований подіями в Карабаху. Далі з 10 до 18 жовтня стояли на острові Св. Олени, місці заслання Наполеона.

Але в цей час трапилася нова напасть: Хамас напав на Ізраїль, і повідомлення з Гази витіснили все інше зі стрічок новин. Я теж перестав стежити за плаванням, хоч опублікував не одну статтю про нього.

6 листопада прибули до Форталези у Бразилії, але саме тоді всі обговорювали статтю Залужного та невдачу українського наступу, потім переключилися на проблеми затримки допомоги Україні з боку США та ЄС. Загалом стало не до Energy Observer.

З Бразилії він прямо, не заходячи до Французької Гвіани, пішов прямо на Мартиніку, куди і прибув 19 грудня, замкнувши таким чином навколосвітню подорож. Вона зайняла набагато більше часу, ніж планувалося, майже чотири роки, і ще не закінчилася.

Що далі?

У планах організаторів поки що рейс до Гвіани, але там поруч теж війна – Венесуела претендує на частину земель Гайани. Подальше в тумані і бозна-коли корабель візьме курс додому, в ля бель Франс. Я ще сподіваюся побачити його у США.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що за великим рахунком плавання не вдалося. Так, нові технології зарекомендували себе чудово, але Росія – як в 1853, 1914 та 1939 роках – знову зіштовхнула світ у вир потрясінь і йому не до новацій, утриматися б від провалу в чергове варварство.

Про це свідчать і невиразні результати кліматичної конференції СОР-28 у Дубаї. Світу зараз не до перебудови енергетики і що далі буде, ніхто не знає.

Юрій КІРПІЧОВ,

публіцист, письменник,
США

Запис Електроводнева навколосвітка. Світу зараз не до перебудови енергетики і що далі буде, ніхто не знає спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів

“Тепер потрібні додаткові ризиковані заходи, якщо ми не захочемо просто здатися”, – говорить один вчений.

Чотири роки тому Національне управління океанічних та атмосферних досліджень США (NOAA) представило проект коралового місячного проекту вартістю 100 мільйонів доларів. Протягом двох десятиліть майже півмільйона вирощених вручну колоній коралів буде висаджено на семи хворих рифах на півдні Флориди у спробі їх відродити.

Місія: Iconic Reefs є «одною з найбільших в історії інвестицій у відновлення коралів», — сказав тоді Пет Монтаніо, тодішній керівник програми збереження довкілля агентства.

Сьогодні проект виглядає таким самим хворим, як і корал, який він мав врятувати. Рекордна підводна спека, що охопила Карибський басейн та південну Флориду у 2023 році, призвела до загибелі більшості пересаджених колоній. Корал Елкхорн з його розлогими плоскими гілками мав стати каменем першої фази ініціативи, створивши основу, де могли б рости інші корали.

Натомість він виявився одним із найбільш чутливих до тепла видів. Багато лосихорнових коралів, як дикі, так і висаджені вручну, мертві, їх побілілі скелети вкриті водоростями.

“Картина не дуже хороша”, – каже Дженніфер Мур, координатор з відновлення коралів у NOAA, яка допомагала провести січневу зустріч у Марафоні, штат Флорида, неподалік одного зі знакових рифів, щоб оцінити збитки і намітити шлях вперед.

Результати викликають кризу довіри до перевірених десятиліттями методів відновлення рифів, вперше розроблених у Флориді та прийнятих у всьому світі.

“Хіба це відповідально – вирощувати ці види, а потім просто відправляти їх помирати?” – Запитує Ян Енохс, морський біолог, який очолює програму NOAA з моніторингу рифів в Атлантичному океані та Карибському морі. “Нам необхідно змінити методи проведення реставрації”.

Коли проект розпочався, рифи Флориди вже відчайдушно потребували допомоги. Ряд хвороб у поєднанні із забрудненням води, втручанням людини та послідовними періодами спеки завдали шкоди. Корали лося та оленячого рогу — два види роду Acropora — опинилися серед найбільш постраждалих: з початку 1980-х років їхня кількість скоротилася більш ніж на 97%.

Рятувальні роботи, як і майже всі операції з відновлення рифів у Флориді, здебільшого ґрунтувалися на відколюванні шматків існуючих коралів та вмовляння їх побудувати нові колонії — всі клони вихідного корала. Групи відновлення можуть швидко створювати тисячі нових коралів щороку, підвішуючи фрагменти коралів у розплідниках відкритої води до того часу, поки вони стануть досить великими, щоб прикріпитися до морського дна.

Елкхорн та оленеріг вже давно стали фаворитами.

“Їх неймовірно легко розмножувати”, – говорить Кен Недімайєр, технічний директор некомерційної організації Reef Renewal.

Але їхнє скорочення означає, що корали біля берегів Флориди зберігають дуже мало генетичної різноманітності, яка могла б дозволити новим колоніям впоратися з надмірно гарячою водою, з якою вони зіткнулися минулого року.

Починаючи з липня 2023 року, температура океану зросла до безпрецедентного рівня, чому сприяла спокійна спекотна погода, пов’язана з Ель-Ніньо, а також додатковий імпульс зміни клімату. До минулого року масштаб загроз теплової хвилі коралам, що створюється НОАА, досягав свого найвищого рівня, коли температура води досягала 8 «тижневих градусів тепла» — що еквівалентно 8 тижням з температурою на 1°C вище за середню в спекотний місяць року.

Але минулого року, коли температура поверхні моря досягла 32,8°C, агентство додало три нові категорії, досягнувши максимуму більш ніж у 20-градусні спекотні тижні.

“Це аналогічно урагану 5-ї категорії”, – каже Дерек Манцелло, еколог коралових рифів і керівник служби зі спостереження за кораловими рифами NOAA, яка розробила систему попередження.

Минулого року рифи островів Кіс витримали температуру до 22 градусів на тиждень. Багато видів знебарвилися, збіливши кістки, оскільки коралові поліпи вигнали симбіотичні водорості зі своїх тіл. Дехто помер одразу ж, від їхніх скелетів відвалилися листи тканин. Найбільші втрати зазнали Елкхорн та Оленеріг.

Нестерпно жарко

У 2023 році корали у Флориді та Карибському басейні зіткнулися з рекордною хвилею підводної спеки.

До 15 вересня у багатьох районах понад 20 тижнів спостерігалася температура океану на 1°C вище середньої спекотного місяця року, що призвело до масового скупчення коралів вимирати.

Штучно посаджена акропора виявилася трохи кращою.

Остаточної оцінки втрат на семи знакових рифах немає; в даний час їх відвідує команда, щоб підбити підсумки.

Але дослідження, проведене у серпні 2023 року, показало, що 30% посаджених оленерогів та 45% посаджених лосів вже мертві, а близько 90% знебарвлюються.

Наприкінці вересня Недімайєр відвідав риф Піклс, місце посадки, яке він вважав історією успіху, і не знайшов жодного живого лося чи оленячого рогу.

Аналогічні збитки спостерігалися на більшій частині Карибського басейну як на природних, так і на відновлених рифах.

«Це було руйнівно всюди», — каже Маргарет Міллер, кораловий еколог та директор з досліджень Secore International, некомерційної організації з Майамі, яка проводить дослідження з відновлення коралів та співпрацює з групами по всьому Карибському регіоні.

Руйнування привело Недімайєра до висновку, що, принаймні, щодо видів Acropora у Флориді, безрозсудно продовжувати покладатися на корали, отримані клональним шляхом.

«Одна з речей, яку я дізнався, це те, що у нас немає коралів оленячого ріга чи лосося, які могли б упоратися з умовами середнього та нижнього Кіс», — каже він. “Це змінює правила гри”.

Він і деякі інші вважають, що статеве розмноження – змішування яєць і сперми, зібраної з нерестових коралів, для вирощування нових колоній – може призвести до генетичних комбінацій, які зроблять деяких нащадків стійкішими до спеки.

Стратегія, яку вже почали використовувати кілька лабораторій у Флориді, може полегшити обробку нових колоній термостійкими водоростевими симбіонтами, які багато корали поглинають на личинковій стадії.

Ерінн Мюллер, еколог, провідний дослідження коралів у Морській лабораторії Моут, каже, що деякі корали лося та оленячого рігу, виведені статевим шляхом у лабораторії, пережили умови гарячої води минулого літа. У прибережному розпліднику недалеко від південно-західного краю Кіс вони були єдиними, що вижили з 24 000 фрагментів коралів.

“Спостереження цієї унікальної ознаки стійкості у потомства, отриманого статевим шляхом, дає нам унікальну можливість розібратися в тому, що відбувається”, – говорить Мюллер.

Міллер проте попереджає, що ця стратегія ризикує створити нові генетичні проблеми, такі як інбридинг, оскільки популяція диких коралів дуже виснажена. Імпорт сперми або яйцеклітин із коралів в інших місцях може допомогти. Вона брала участь в експерименті 2019 року, під час якого було отримано корали лося з яєць з південно-карибського острова Кюрасао, запліднених спермою флоридського походження.

Сьогодні потомство застрягло в лабораторії, каже вона, бо чиновники штату турбуються про те, щоб запровадити чужі коралові гени у води Флориди. На її думку, нинішня ситуація виправдовує такі експерименти.

“Я безперечно вважаю, що зараз необхідні додаткові ризиковані заходи, якщо тільки ми не захочемо просто здатися”, – говорить Міллер.

Фанор Монтойя-Майя, морський біолог і керівник програми відновлення у Фонді відновлення коралів, попереджає, що статеве виробництво саме по собі не призведе до створення зрілих коралів досить швидко, щоб підтримати рифи, тому що личинкам можуть знадобитися роки, щоб досягти репродуктивного віку. Для розведення коралів у необхідному масштабі також знадобиться більше лабораторних потужностей.

“Відповідь не в тому, щоб зупинити безстатеве розмноження”, – говорить він.

Місія: Iconic Reefs ще не закінчено. Цього року тут буде висаджено громіздкі мозкові корали, отримані безстатевим шляхом, які ростуть повільніше, але також краще переносять спеку, каже Мур. Він також продовжить садити лося та оленячий ріг, щоб випробувати підходи, які можуть бути більш успішними.

«Ми маємо бути трохи цілеспрямованішими», — каже Мур. “Ми не хочемо просто відправити їх на бійню”.

Warren Cornwall

Запис Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Редакція

250-ліття Юрія Лисянського – першого навколосвітнього мореплавця, географа, етнолога з українського роду

Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) жив у той час, коли ще не всі далекі землі були нанесені на карти, а тривалі заокеанські мандри були справжнім подвигом, пов’язаним зі значними труднощами та життєвими небезпеками. Він походив зі старовинного козацького роду з міста Ніжина.

Лисянські не були «захудалим родом дрібнопомісних дворян», як писали російські біографи мореплавця, а належали до козацької еліти Гетьманщини. Представників роду бачимо вже у козацькому реєстрі

1649 р. Засновником ніжинської гілки Лисянських був покозачений шляхтич Стефан (Степан), який у др. пол. XVII ст., після звільнення з кримського полону, оселився у фільварку біля містечка Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині.

Син Стефана Лисянського Семен також належав до козацької старшини (був полковим осавулом) і 1712 р. загинув під час військового походу. Онук Герасим Семенович та його троє синів – Дем’ян, Іван та Федір, також були на військовій козацькій службі. Дем’ян Герасимович Лисянський тривалий час обіймав посаду Заньківського сотника Ніжинського полку, згодом – бунчукового товариша та мав численні маєтки у селі Заньки під Ніжином та у Березненському повіті Чернігівщини. Його брат Іван Герасимович дослужився до звання абшитованого військового товариша та володів батьківськими маєтками у містечках Чорнухи та Ічня.

Батько майбутнього мореплавця Федір Герасимович був освіченою людиною і починав військову кар’єру писарем «при письменных указных делах» сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічильної комісії. Згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760 р. отримав сан священика та був призначений на парафію Івана Богослова в Ніжин.

12 квітня 1773 р. дружина протоієрея Федора Лисянського Фотина Йосипівна (з козацького роду Якубовських) народила сина, якого охрестили Юрієм (Георгієм). Невдовзі батько-священик власноруч охрестив свого новонародженого сина. Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині. У метричних книгах Богословської церкви вдалося виявити згадки про дев’ятьох дітей Лисянських. На жаль, більшість з них померли ще у ранньому віці. У подальшому відомі тільки сини Іван, Ананій та Юрій.

Старший син Лисянських Іван пішов слідами батька і став священиком. Своїх менших синів Ананія та Юрія батько вирішив віддати на навчання до Кронштадського морського кадетського корпусу. Подейкують, що протекцію Лисянським склав давній приятель родини, відомий меценат, колишній ніжинський козацький полковник та майбутній канцлер імперії Олександр Безбородько.

Навчався кадет Юрій Лисянський старанно. Особливо гарно юнакові давалися науки географія, астрономія та математика. Виявив здібності майбутній мореплавець і до вивчення іноземних мов, картографії та малювання. Упродовж навчання майбутній капітан набув практичних навичок навігації Балтійським морем.

У травні 1788 р. 15-річний Ю. Лисянський достроково закінчив курс навчання, отримав свій перший офіцерській чин мічмана і був зарахований у штат Балтійської ескадри. А вже у липні 1789 р. він прийняв «бойове хрещення» у своїй першій морській битві зі шведською ескадрою при острові Гогланд. Вже у першому бою мічман Лисянський отримав першу відзнаку за мужність – подяку від командира.

Служба Ю. Лисянського на Балтійському флоті тривала до середини 1793 р. За цей час молодий офіцер отримав чин лейтенанта. Згодом у складі групи з 16 найкращих випускників кадетського корпусу його було відряджено волонтером для набуття досвіду на британський флот. Наступні 6 років він не тільки вдосконалював свої навички у мореплавстві, але й багато подорожував – до берегів США, до південного краю Африки, островів Карибського моря та Індії.

Юрій Федорович тривалий час жив у таких містах, як Філадельфія (на той час столиця США), Бостон, Нью-Йорк. За цей час він не тільки самотужки досконало вивчив англійську мову, але й мав чимало важливих зустрічей, зокрема – й з першим президентом та творцем американської Конституції Джорджем Вашинґтоном. Величезне враження на Лисянського справило 4-місячне перебування в Індії. Залишені ним щоденники подорожей 1793-1799 рр. є цікавим джерелом, яскравим свідченням дослідницького хисту та спостережливості мандрівника.

У 1799 р. Ю. Лисянському та його соратникам довелося повернутися до Петербурґу. Військове командування високо оцінило успіхи молодого офіцера та набуті ним навички. Лисянський отримує підвищення до чину капітан-лейтенанта та призначення командиром на фрегат «Автроїл», несе військову службу на Балтиці. 1803 р. за участь у 18 морських кампаніях та проявлену мужність Ю.Лисянський був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня.

Одночасно, у вільний від навігації час, він самотужки переклав з англійської мови та видав книгу теоретика військово-морської тактики Дж. Клєрка «Рух флотів».

У 1801 р. Російська-Американська компанія, яка займалася торгівлею товарами з хутра, розгорнула бурхливу діяльність з підготовки навколосвітньої експедиції, загальне керівництво якою було покладено на А.І.Крузенштерна. Своїм помічником останній обрав Ю.Лисянського. Восени 1802 р. капітан Лисянський відправився вже відомою йому дорогою до Лондона, де на кошти компанії придбав два англійські вітрильники.

Біля берегів «Російської Америки» (так тоді називали російські колоніальні володіння на Алеутських островах та берегах Аляски), команда «Неви» на чолі з Ю. Лисянським взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка, що була несподівано атакована місцевим індіанським племенем тлінкітів. Під час перебування в Тихому океані Ю.Лисянський склав докладний опис та карти островів Кадьяк, Сітка та берегів Аляски.

17 жовтня 1805 р. вітрильник упритул підійшов до коралових рифів, де несподівано сів на мілину. При таких небезпечних обставинах був відкритий один з раніше нікому невідомих безлюдних островів Гавайського архіпелагу, який отримав назву «острів Лисянського». Тепер цей острів входить до складу заповідника, що охороняється урядом США як пам’ятка природи

Обидва шлюпи зійшлися разом на рейді порту Макао (Південний Китай) 3 грудня 1805 р. Подальший маршрут експедиції пролягав біля берегів Китаю, Індії та Південної Африки. На початку квітня 1806 р., біля Мису Доброї Надії, Лисянський та Крузенштерн загубили один одного в смузі суцільного туману. Врахувавши нестачу запасів харчів та питної води, Лисянський вирішив плисти прямо в Європу.

Довгий шлях від Кантону до Портсмуту шлюп «Нева» здолав за 142 дні, не заходячи до жодного порту. Таким чином уперше було поставлено світовий рекорд зі швидкості та тривалості безперервного плавання. Зрештою, 5 серпня 1806 р. «Нева» під командуванням Ю.Лисянського увійшла у Кронштадтську гавань. Через два тижні повернувся й вітрильник «Надія», очолюваний Крузенштерном. Так завершилася перша в історії колишньої Російської імперії навколосвітня подорож.

Юрій Лисянський став першим навколосвітнім мореплавцем українського походження, здійснивши при цьому низку географічних відкриттів.

Подарунок на памʼять про навколосвітнє плавання зробили своєму капітану члени екіпажу, подарувавши золоту офіцерську шпагу з написом: «Вдячність від команди «Неви». Одержав Юрій Федорович і державні відзнаки – чин капітана ІІ рангу, орден Св. Володимира ІІІ ступеня, грошову премію від Російсько-Американської кампанії та пожиттєву пенсію. У 1820 р. король Швеції нагородив його лицарським орденом Меча за успіхи в мореплавстві.

Подальша військова карʼєра Ю.Лисянського, на відміну від його соратника А.Крузеншттерна, не склалася. У 1809 р. Лисянський подав рапорт про відставку, мотивуючи цей крок станом здоровʼя. Але справжньою причиною звільнення стали погані стосунки з військово-морським міністром німцем П.В.Чичаговим та відмова Адмиралтейства надрукувати мандрівні нотатки Ю.Лисянського.

Після виходу у відставку в чині капітану І рангу, Ю.Ф.Лисянський власним коштом видав свою книгу в Петербурзі під назвою «Подорож довкола світу на кораблі «Нева». Як додаток до цього видання мореплавець підготував великоформатний атлас «Зібрання карт та малюнків».

На думку дослідників, значну частину коштів на видання книги Ю.Лисянський отримав від застави ніжинських маєтків своєї родини. Два комплекти унікального видання автор у 1824-1827 рр. особисто передав для бібліотеки Ніжинської Гімназії Вищих Наук кн. Безбородька (один з них і досі зберігається в Музеї рідкісної книги Ніжинського держуніверситету).

У 1814 р. Юрій Федорович, який досконало володів англійською мовою, власноруч переклав свою книгу і видав її у Лондоні, доповнивши науковими додатками та кольоровими літографіями. (Факсимільне перевидання цієї книги, здійснене у Нью-Йорку у 1968 р., можна побачити в ніжинському Музеї рідкісної книги).

Вийшовши у відставку, Ю. Ф. Лисянський повністю віддався родинним справам. Після повернення з експедиції він познайомився з молодою удовою, француженкою Шарлоттою Карлівною Жандр, уродженою баронесою де Брюнольд. У 1807 р. вони одружилися. Шлюб виявився щасливим, і у подружжя Лисянських народилося шестеро дітей: троє синів – Олександр, Юрій, Платон, та три доньки – Марія, Катерина та Єлизавета.

Зиму Лисянські мешкали у Петербурзі, де Юрій Федорович збудував власний будинок. Літо родина проводила у заміському маєтку в селі Кобріно біля Гатчини. Юрій Федорович пильно ставився до виховання всіх дітей, намагався дати їм гарну освіту та забезпечити майбутнє.

Помер Юрій Лисянський 6 березня 1837 року у С.-Петербурзі і був похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври. На його могилі був поставлений пам’ятник, ескіз якого намалював сам мореплавець. На гранітному постаменті встановлений морський якір, під яким викарбовано епітафію: «Прохожий, не тужи о том, Кто кинул якорь здесь. Он взял с собою паруса, под коими Взлетит в предел небес».

Зібрані Ю. Ф. Лисянським унікальні колекції черепашок, коралів, етнографічних матеріалів, предметів побуту та зброї тубільців Полінезії, Гавайських островів та Аляски стали надбанням наукових установ а музеїв.

Зі смертю Ю. Ф. Лисянського не увірвався ні його рід, ні морська династія. З шести його дітей найвідомішим є молодший син Платон Юрійович Лисянський (1820-1900), який дослужився до чину адмірала і був відомий як письменник, меценат та реформатор військового флоту. А середній син мореплавця Юрій Юрійович, більше відомий як старець Григорій Лисянський, згадав священниче покликання свого ніжинського діда і став ченцем на Афоні…

Щодо сучасних нащадків великого українця, то в цьому плані нашому землякові пощастило не дуже, на відміну від його соратника Крузенштерна, велика родина якого досі займається популяризацією спадщини свого пращура.

В Україні є кілька гілок роду Лисянських, але прямих нащадків саме Юрія Федоровича нам розшукати поки що не пощастило. Відомо, що по чоловічій лінії його онуки, на жаль, померли ще у ранньому дитинстві. Були нащадки по лінії доньок мореплавця, але вони ще у ХІХ ст. виїхали за кордон, у Париж та Флоренцію, і там їхні сліди загубилися… Та ми не втрачаємо надії, оскільки є «ниточки», що надихають на подальші пошуки.

Так, нещодавно у Києві на Лук’янівському цвинтарі нам пощастило виявити надгробок, простий металевий хрест із написом: «Протодиякон київського Володимирського собору Юрій Іванович Лисянський, правнук навколосвітнього мореплавця капітана І рангу Юрія Лисянського». Народився протодиякон Юрій Лисянський у 1858, а помер – у 1936 році. З’ясовуємо тепер, чи був він прямим нащадком славетного капітана, чи належав до бічних гілок родини.

Меморіальний Будинок-музей Юрія Лисянського в Ніжині

Тут. у Ніжині, пройшли дитячі роки нашого земляка-мандрівника, чиїм ім’ям сьогодні названі 7 географічних об’єктів на карті світу. Тут, під керівництвом батька-настоятеля, у невеличкій парафіяльній школі, яка збиралася в священичому будиночку, маленький Юрко опановував основи наук, які згодом допоможуть йому здійснити оповіяні мріями далекі навколосвітні мандри. У цьому році, 12 квітня, виповниться 250 років від дня народження Юрія Лисянського. У планах роботи музейників – повна реставрація старовинного будинку та створення сучасної, цікавої, інтерактивної експозиції.

За радянського часу, та й раніше, Юрій Лисянський, як і його колега Крузенштерн, називалися російськими мореплавцями. Російська імперія привласнювала не тільки землі, але й імена. Хоча насправді Адам Йоган фон Крузенштерн – естляндський барон німецького походження з-під Ревеля (зараз місто Тарту в Естонії), а Юрій Лисянський – нащадок шляхетного козацького роду гербу “Лис” з Ніжина, де його батько-священник служив у церкві Івана Богослова. Донині збереглися і церква, і могила батька-священника біля неї, і будиночок Лисянського.

Ось у ньому тепер і створюється меморіальний музей видатного мореплавця!.. Наш музей буде розповідати про ніжинське козацьке коріння нашого славнозвісного земляка, про його босоноге дитинство у рідному Ніжині, про мандри під вітрилами та небезпечні пригоди у різних таємничих куточках світу, про зустріч з першим президентом Сполучених Штатів Америки Джорджем Вашингтоном та спілкування з аборигенами-канібалами на тропічному острові Нуку-Хіва… А ще – про наукову та літературну працю Юрія Лисянського, який залишив цікаві описи своїх пригод та мандрівок.

Отже, наш музей готує захоплюючу розповідь для усіх своїх відвідувачів. Ми мріємо наповнити його українським духом, духом козацької звитяги, високої духовності, прагнення до пізнання нового й пошуку нових непроторених доріг – усім тим, чим кілька століть тому дихали й надихалися мешканці будиночку Лисянського. Попереду ще багато роботи. Власне сам будинок потребує ретельної реставрації та пристосування під потреби музею відповідно до сучасних технічних та естетичних вимог. Потрібно зібрати цінну архівну інформацію та чимало цікавих експонатів, які допоможуть розкрити тему, заявлену у назві музею.

Зрештою, експозиція потребує сучасного художньо-естетичного оздоблення… Зрозуміло, що зараз, коли триває війна з підступним ворогом, нам важко планувати нашу подальшу діяльність, яка, безумовно, потребує певних фінансових витрат… Але ми віримо в найкраще та впевнено дивимося у майбутнє! Ми, колектив працівників музею та однодумців-ентузіастів, віримо, що настане день і наш новостворений Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського радо відкриє двері для своїх відвідувачів!

А поки-що, до 260-річчя нашого видатного земляка, ми створили тимчасову виставку, яка розповідає про історію козацького роду Лисянських та навколосвітні подорожі її найяскравішого представника Юрія Лисянського. Відкриття виставки відбулося 12 квітня 2023 року, в день народження мандрівника.

Окрім пам’ятко-охоронної, дослідницької пізнавальної та науково-просвітницької, сучасний музей виконує ще одну важливу функцію – реабілітаційну. Ми всі вже тривалий час живемо у стресовій ситуації війни, коли людське життя перебуває під постійною загрозою, коли щодня люди стають свідками жорстоких бомбардувань наших мирних міст і сіл ворожими ракетами, коли на фронті щодня гинуть найкращі захисники батьківщини…

Можливості нашої психіки не безмежні, вона не витримує такої постійної напруги. Виникає посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який супроводжується нервовими зривами, депресивним станом, соматичними проявами, девіантною поведінкою та іншими негативними проявами… Тому, навіть в умовах війни, треба давати відпочинок нервовій системі, відволікати себе від поганих думок, заряджатися позитивними емоціями. І це все заради того, щоб відновити свої внутрішні сили, підвищити працездатність та стійкість для подальшої боротьби! Найкращим засобом для відновлення сил, зцілення душі та розуму є музей.

Тут на вас чекають цікаві сюжети та атмосфера, які дозволять здійснити захоплюючу подорож у часі та просторі, і водночас, доторкаючись до історії, осмислити своє власне життя, життя нашого народу, дати відповіді на важливі світоглядні питання…

Отже, Меморіальний Музей Юрія Лисянського запрошує на захоплюючі, пізнавальні екскурсії усіх бажаючих! На прикладі життя шляхетної козацької родини Лисянських наш музей розповідає про складний період історії Гетьманщини-України другої половини 18 – початку 19 століття. Про те, як російський імперіалізм нищив рештки української автономії, намагався звести нанівець пам’ять про героїчне козацьке минуле українців. Нищив, а таки не винищив! Нащадки козаків зберігали та передавали своїм спадкоємцям дух волелюбних дідів та прадідів.

МУЗЕЙ ЮРІЯ ЛИСЯНСЬКОГО ТА ПОЛІТИКА ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

Шановні друзі! З 27 липня 2023 року вступає в дію Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який визначає критерії та механізми процесу деколонізації в нашій державі у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Оскільки останнім часом ми отримуємо закиди щодо того, що наш музей, мовляв, «займається пропагандою російського імперіалізму», мусимо висловити свою позицію, яка полягає в наступному:

1) Деколонізація супільного простору та свідомості полягає не лише в знесенні імперських пам’ятників та перейменуванні топонімів, але й в переосмисленні багатьох історичних процесів та постатей. За роки російського імперського та радянського комуністичного поневолення, Росія привласнила собі не тільки частину історії та історико-культурної спадщини України, але й багатьох видатних українців, зокрема всесвітньо відомих мандрівників, серед яких – Юрій Лисянський (1773-1837), нащадок козацького роду, уродженець Ніжина, британський офіцер та капітан флоту колишньої Російської імперії, навколосвітній мандрівник-дослідник.

2) Наш «Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського» створений в історичній будівлі, пам’ятці історії та архітектури місцевого значення, відомій у Ніжині як «Будинок Лисянського». Згідно наукової концепції, затвердженої Вченою радою Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, наш музей розповідає:

– про найскладніший та найдраматичніший період української історії кінця 18 ст., коли під впливом імперських реформ відбувалося нищення залишків української автономії, гетьманства, полкового козацького устрою, запроваджувалися жорстка централізація та русифікація усіх сторін суспільного життя;

– про життя, побут та культуру Ніжина та ніжинців на рубежі 18-19 ст.;

– про історію шляхетного козацького роду Лисянських (гербу «Лис»), котрі займали старшинські та священничі посади в Гетьманщині протягом 17-19 ст.;

– про життя та діяльність найяскравішого представника цього роду – навколосвітнього мандрівника-дослідника Юрія Лисянського.

У зв’язку з цим, за принципом історизму, в просторі нашого музею можлива присутність певних атрибутів, що можуть містити елементи символіки колишньої Російської імперії (зокрема, державні нагороди того часу, елементи озброєння, зображення прапорів та гербів на малюнках, документах та книгах тощо). Наявність цих елементів жодним чином не переслідує метою глорифікацію колишньої Російської імперії та її колоніальної політики щодо України.

Згідно діючого законодавства (зокрема, вищеозначеного Закону), «заборона не поширюється на випадки використання символіки російської імперської політики… на державних нагородах, ювілейних медалях та інших відзнаках, якими нагороджувалися особи до набрання чинності цим Законом…; у Музейному фонді України, Національному архівному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації…; в експозиціях музеїв, тематичних виставках; у процесі наукової діяльності, у тому числі під час проведення наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб; під час показу, опису, реконструкції (зокрема історичної) або в інший спосіб відтворення історичних подій; у творах мистецтва; у посібниках, підручниках та інших матеріалах наукового, освітнього і навчального характеру…; в атласах, картах, путівниках.»

2) Життя та діяльність Юрія Лисянського цілком підпадає під наступні положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України окремих об’єктів культурної спадщини»:

– «Під час ухвалення рішень щодо усунення із публічного простору чи збереження об’єктів, назв, символів російської імперської та радянської тоталітарної політики доцільно враховувати такі критерії: внесок особи у розвиток української та світової культури, науки та інших суспільно значущих сфер людської діяльності; особисту світоглядну позицію, ціннісні орієнтири тієї чи іншої постаті; ставлення особи до української ідентичності та ідентичності корінних народів України…»

– «У процесі очищення публічного простору від російської імперської та радянської тоталітарної політики ВАЖЛИВО НЕ ДОПУСТИТИ знищення пам’яті про значущі для України та конкретного населеного пункту історичні постаті та події. ДОЦІЛЬНО ЗБЕРІГАТИ назви/об’єкти, пов’язані з особами, які… зробили важливий внесок у розвиток української чи світової науки, культури та інших сфер суспільного життя».

Багаторічні дослідження науковців свідчать: Юрій Лисянський завжди пам’ятав своє шляхетне козацьке, українське коріння і ніколи не брав участі в «реалізації російської імперської та тоталітарної політики, спрямованої на підкорення України», «в реалізації та/чи пропаганді російської імперської… тоталітарної політики».

3) Юрій Лисянський – етнічний українець, нащадок давнього шляхетного козацько-священичого роду, предки якого в 17-18 ст. займали старшинські посади в Українському Козацькому Війську. Він народився в 1773 році, коли процеси русифікації та колонізації Гетьманщини-України набули небаченого розмаху, а українська державність була зведена нанівець імперською політикою російського самодержавства. Складні, драматичні процеси, що відбувалися в тодішньому українському суспільстві, не могли не вплинути на його свідомість та діяльність.

Він був підданим колишньої Російської імперії (власне, як і всі українці, котрі народилися та жили в той час), служив офіцером на Королівському Британському та російському Балтийському флоті, брав участь у війнах, які вели Британія та російський царизм з іншими державами. Але головна заслуга Ю. Лисянського полягає в тому, що він став єдиним з українців, кому пощастило долучитися до епохи «Великих Географічних Відкриттів».

Він у 1803-1806 роках, разом з естляндським німцем А.Й. Крузенштерном, очолив навколосвітню експедицію, під час якої здійснив низку відкриттів у Тихоокеанському регіоні, дослідив та описав невідомі та маловідомі на той час землі, зробив вагомий внесок у формування сучасної наукової картини світу, у розвиток географічної науки, картографії, етнографії та океанології.

4) Юрій Лисянський був першим українцем, який, під час служби волонтером на Британському Королівському флоті, самотужки вивчив англійську мову, подорожував по території Сполучених Штатів Америки (які щойно здобули незалежність) та мав аудієнцію з першим Президентом цієї країни Джорджем Вашингтоном. Згадку про цю подію та позитивні враження від США Ю. Лисянський відобразив у своїх листах та щоденниках.

5) Досягнення Ю. Лисянського як мандрівника-дослідника отримали міжнародне визанння. Сьогодні на карті світу його ім’я носять 8 географічних об’єктів, зокрема один з островів Гавайського архіпелагу (відкритий Лисянським у 1805 році), ріка, затока, півострів, мис та протока на Алясці (США), підводна гора та мис в Охотському морі. Його по праву вважають світовим рекордсменом вітрильного плавання, оскільки він без жодної зупинки здолав відстань від китайського порту Гуанчжоу до британського міста Портсмут за 142 дні.

6) Саме українське походження Ю. Лисянського стало причиною утисків щодо видання друком його книги з описом навколосвітньої подорожі, яка, на думку російських цензорів, була «написана мовою старої баби, у якій неможливо розібратися за правилами російського нарєчія». Після неодноразових спроб подолати цензурні заборони, у 1809 році, на знак протесту, Юрій Лисянський подав у відставку та видав книгу власним коштом. А 1814 року сам переклав її англійською мовою та видав у Лондоні без цензурних вилучень. Це видання отримало схвальні відгуки британських читачів.

7) Під час перебування експедиції Ю. Лисянського на Алясці взимку 1804-1805 років, він потрапив у збройну сутичку з північно-американськими індіанцями в ході так званої «російсько-тлінкітської» війни. Ще у 1802 році місцеві індіанці, котрі чинили опір російській колонізації Аляски, підняли збройне повстання і напали на форт російських промисловців, вирізавши все його населення. Як підданий колишньої Російської імперії, Ю. Лисянський був змушений взяти участь в заходах Російсько-Американської компанії по звільненню захопленого форту.

Внаслідок сутички були загиблі та поранені з обох сторін. Поширюваний міф про те, що Юрій Лисянський на Алясці «розстрілював беззбройних індіанців» не відповідає дійсності: індіанські загони вправно володіли вогнепальною зброєю, і мали на руках в достатній кількості не тільки рушниці, але й гармати, тому людські втрати з обох сторін були приблизно рівними. До честі Лисянського треба зазначити, що він пішов на перемовини з вождями індіанських племен і владнав конфлікт дипломатичним шляхом. Він не порушував звичаїв війни, не чинив військових злочинів.

Під час спілкування з тубільцями Ю. Лисянський і сам дотримувався, і вимагав від своїх підлеглих шанобливого ставлення до культури та звичаїв інших народів. Згодом, перебуваючи на Алясці, Ю. Лисянський досліджував культуру та побут корінного населення Півночі Америки, зібрав цінну етнографічну колекцію, засуджував колоніальну політику Російсько-Американської компанії щодо тубільного населення, засвідчив випадки голодомору у поселеннях місцевих алеутів та ескімосів, надавав голодуючим допомогу (зокрема роздавав хліб та сушену рибу з корабельних запасів). Усі ці моменти, наперекір цензурним заборонам, він відобразив у своїй книзі.

8 ) Протягом 19-20 ст. російська імперська та радянсько-комуністична ідеологічні машини насаджували колоніальний міф про українців та Україну як про “селянську націю”, про веселий край, тубільне населення якого здатне хіба що співати-танцювати, колядувати, їсти галушки та сало з горілкою. У цю примітивну схему не вкладався шляхетний нащадок козаків, який був здатний підкорювати хвилі Світового Океану та відкривати нові незвідані землі. Отже, на наше глибоке переконання, нащадок українського козацтва Юрій Лисянський є яскравим свідченням того, що навіть у колоніальний, бездержавний період українці були здатні стверджуватися та реалізовувати себе у світовій історії та на світовому рівні.

ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО КОЛОНІАЛЬНУ ПОЛІТИКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА АЛЯСЦІ

Під час перебування на Алясці та у Тихому океані Лисянський склав докладний опис островів Кадьяк та Сітка, накреслив надзвичайно точні мапи тихоокеанського узбережжя Аляски, дослідив та ретельно описав географічні й природні умови регіону, провів грунтовне етнографічне дослідження корінного населення.

З гіркотою дослідник засвідчив надзвичайну бідність місцевих мешканців, з обуренням описав жорстоку політику російської колоніальної адміністрації (в особі керівництва РАК) по відношенню до корінних народів Аляски – ескімосів, алеутів, чугачів та інших.

“Кадьяк і острови, що його оточують, управляються чиновниками (Російско-Американської) Компанії. Усі природні мешканці перебувають у віданні Кадьяцької контори. Про інші місця, що належать Компанії, я не можу сказати з такими ж подробицями, як про Кадьяк, на якому я прожив близько року. Усі кадьякці вважаються тепер російськими підданими. Компанія не тільки за їхньої допомоги запасає собі і своїм службовцям, яких налічує до тисячі осіб, життєві припаси на цілу зиму, але й використовує їх на інші роботи.

З них складаються партії для лову морських бобрів (каланів), вони промишляють лисиць, нерп, птахів та єврашків (арктичних ховрахів), одним словом, вони такі працівники, яких в інших місцях неможливо відшукати; виконують накази Компанії з найбільшим послухом і бувають задоволені тим, що їй за їхню працю заманеться заплатити. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць, їм платять за промисел пташиними, єврашечими та тарбаганьїми парками за нижче наведеним списком. Ця остання торгівля є найвигіднішою для Компанії, оскільки не коштує майже ніяких витрат: матеріал, з якого жінки шиють різний одяг, добувають самі мешканці за нарядом та віддають у комори, де потім самі ж його й купують.

Швачки у нагороду за свою працю отримують тільки голки, які залишаються в них від роботи, а тойонші (дружини вождів-тойонів) нерідко отримують по папуші (папуша – пакунок) тютюну. Однак, треба зізнатися, що ця настільки прибуткова для Компанії торгівля може з часом обернутися найбільшою шкодою для тутешніх мешканців. Вони кожного літа від’їжджають від осель своїх до тисячі верств у малих шкіряних човнах і в такий спосіб на вельми тривалий час розлучаються зі своїми дружинами та дітьми, котрі не тільки примножувати рід свій, але й необхідно потрібної дя харчування свого їжі здобути бувають не в змозі. До цього додати треба, що в дорозі вони нерідко зустрічаються з ворогами і втрачають життя.

Ті ж, хто залишається влітку на острові, замість власної своєї роботи, змушені бувають працювати на Компанію, навіть і самі найстарші люди не звільнені від цього тягаря. Вони ловлять морських птахів, і кожен з них зобов’язаний наловити стільки, щоб вистачило на сім парок. Такі порядки вкрай не подобаються тутешнім мешканцям, котрі ставляться до старості з великою пошаною.

Мене запевняли, що багато стариків, обтяжених роками, вибиваються із сил, ганяючись за здобиччю по стрімчастих скелях, падають з них і таким чином стають жертвами користолюбства інших… Вищеозначені причини, якщо вони зовсім не будуть знищені, невпино зменшиватимуть кількість мешканців Кадьяка. Теперішнє становище кадьякців настільки суперечить правилам справедливості, наскільки є шкідливим і для самої Компанії.

Якщо воно, на превеликий жаль, не зміниться на краще, то через 20 років не залишиться на цьому острові й 300 людей, а найбагатші у своєму роді промисли мають зникнути геть, бо майже жоден із природних росіян не в змозі вбити бобра… Тоді приїжджий не матиме нестерпного незадоволення зустрітися тут з жодним мешканцем, який блукає без будь-якого одягу, що зараз вельми часто бачити трапляється, не виключаючи навіть і таких людей, які за старих часів були заможними й вельми багатими.”

“30 березня (1805 року) у нас весь день пішов на огляд берегів… Кілюдинська затока хіба що трохи коротша за Ігацьку і майже зовсім на неї схожа… Дорогою приставали ми до одного селища, в якому знайшли безліч дітей та бабусь, майже напівмертвих від голоду, бо всі молоді люди чоловічої статі перебували з п. Барановим (ще з минулої весни). Не маючи достатньої кількості провіанту на зиму, ці нещасні були буквально заморені голодом. Бажаючи, наскільки можливо, полегшити їхнє тяжке становище, я віддав їм усю сушену рибу, що була тоді зі мною, і залишив це сумне місце, цю обитель нещастя, з не дуже приємними відчуттями…

Це була справді зворушлива картина, коли я бачив, як ці виснажені істоти виповзали зі своїх хижин, щоб подякувати мені за незначне полегшення, яке я їм надав… Місцеві мешканці, що були сповнені найбільшої вдячності, залишивши свої халупи, вклонялися мені в землю і багаторазово вимовляли слово «ладно», що означає тут значно більше, ніж спасибі. Маю зізнатися, що такої суцільної бідності, як у цьому поселенні, я ніде й ніколи не бачив…”

“Наступного ранку, як тільки в околицях стало відомо про моє прибуття до гавані Трьох Святителів, кілька тойонів (вождів племен) зібралися, щоб побачити мене. Після звичайних компліментів та частування тютюном з мого боку, розмова почалася на загальну тему – про бідність. Я намагався з певною серйозністю переконати їх відкинути лінощі та неробство, які так помітні серед них, і взятися до роботи. Я вказав, як і в попередньому випадку, на численні зручності, які вони могли б отримати від цього, і яких вони зараз абсолютно позбавлені.

Тойони уважно вислухали мою пораду і запевнили мене, що вони були б щасливі слідувати їй, але є багато обставин, що стоять на перешкоді. І я повинен зізнатися, що почервонів від сорому, коли почув, що головною з них була надмірна ціна, встановлена російською компанією на всі необхідні предмети, і особливо – на її залізні інструменти, що унеможливило для остров’ян їх придбання. Тойони говорили мені, що вони не мають коштів купувати інструментів з лавок компанії, бо змушені бувають платити за найпростішу сокиру два бобри, а за ніж – по одному… З цього кожний зрозуміти повинен, що неможливо завести хліборобство в такому місці, де найнеобхідніші для людини речі коштують так дорого.

Це спонукало мене запитати про ціну й інших товарів, що продаються, і з усіх обставин видно, що кожному мешканцю, що має дружину і трьох дітей, потрібно вжити на одну тільки одежу десять морських бобрів щорічно. Нарешті наша розмова дійшла до самого джерела або до першопочатків їхнього нещастя. Тойон Розбитівського селища, людина за своїм станом досить розумна, почав історію свою тим, що від самого прибуття до них російських промисловців, вони з року в рік стають біднішими. Якщо це так, то якого покращення можна очікувати від цих людей, або як можна рекомендувати їм ефективно займатися обробітком землі, що було частиною моїх рекомендацій, які я їм давав?”

“Наступного дня, незважаючи на сніг та холодний вітер, я вирішив рушити вперед і о 9-й годині ранку прибув до селища Езопкіного, де через погану погоду змушений був заночувати. Опівдні штурман Калінін їздив до ближньої затоки, а я, дізнавшись, що в селищі Анікінському панує суцільний голодомор, від якого шість хлопчиків та одна стара вже померли, відправив туди на своїй байдарці сушеної риби та китовини…”

Юрій Лисянський, “Подорож навколо світу”, СПб, 1812.
Urey Lisianski, “A Voyage round the World”, London, 1814

Ім’я мандрівника-дослідника Юрія Лисянського та його меморіальний музей цілком заслуговують на своє гідне місце в культурно-історичній свідомості та суспільному просторі українського народу. А ми й надалі докладатимемо всіх можливих зусиль для того, щоб наш музей був центром правдивого висвітлення та популяризації української історії та культури, патріотичного виховання молоді, дієвої протидії імперській російській ідеології та фальсифікаціям історичного минулого.

Музей – це надзвичайно дієвий засіб патріотичного виховання юнацтва! Саме тут ви зможете доторкнутися до живої історії краю, дізнатися про минуле нашого міста, про видатних земляків, що своїми вчинками уславили рідний Ніжин. Ніжинський Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського навіть в умовах військового стану не припиняв своєї науково-дослідницької діяльності, а відтепер ще й поновив екскурсійно-просвітницьку роботу. Поки що, на жаль, в режимі попереднього замовлення.

Домовитися про екскурсію по виставці “Мандрівник козацького роду”, присвяченій видатному землякові-мореплавцю Юрію Лисянському, ви зможете за телефонним номером 0960416106. Ласкаво просимо до музею!

Ми переконані в нашій неминучій перемозі над ворогом і висловлюємо щиру вдячність Збройним Силам України за те, що можемо тут, у тилу, робити свою державницьку справу! Слава Україні!

Олександр Сергійович Морозов, історик, музеєзнавець, краєзнавець, директор бібліотеки імені академіка М. О. Лавровського Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, завідувач Музею рідкісної книги НДУ ім. Миколи Гоголя та Музею Юрія Лисянського

Олександр Морозов. «Колумб козацького роду: мореплавець Юрій Лисянський»

Ніжинський Магеллан – Юрій Лисянський

61-й випуск «Простої історії з Володимиром Пилипенком». 11.04.2020

Гість студії – Сергій Зозуля, науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського.

Джерело: «Український Світ»

Запис 250-ліття Юрія Лисянського – першого навколосвітнього мореплавця, географа, етнолога з українського роду спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

З американського штату Флорида з порту в Маямі вирушив у перший рейс найбільший у світі круїзний лайнер Icon of the Seas

За словами екологів, протягом 7-денної подорожі судно спродукує шалену кількість викидів парникових газів, пишуть в Associated Press і BBC.

Довжина лайнера Icon of the Seas від носа до корми – 365 метрів, яку можна порівняти із 4 міськими кварталами.

Найближчі 7 днів лайнер відвідає прибережні частини островів у тропіках.

Зазначається, що на лайнері може вміститися до 7 600 пасажирів та близько 2 350 членів екіпажу.

Судно містить 20 палуб, які розділені на 8 “районів”. На них розташовано понад 40 ресторанів, барів та лаундж-зон, а також:

7 басейнів;
6 водних гірок;
ковзанка;
театр.
“Це кульмінація більш ніж 50 років мрій та інновацій. Це ідеальний сімейний відпочинок для кількох поколінь”, – сказав президент і головний виконавчий директор Royal Caribbean Group, Джейсон Ліберті.

Як розповідав публіцист Юрій Кірпічов у статті “Українського репортера”, “Royal Caribbean Cruises Ltd. – американо-норвезька, штаб-квартира в Майамі, друга за величиною круїзна компанія в світі. До її складу входять п’ять дочірніх підприємств, це Celebrity Cruises, Royal Caribbean International, Pullmantur Cruises, Azamara Club Cruises і CDF Croisières de France. Крім того, володіє 50% акцій TUI Cruises”.

Директор морської програми Міжнародної ради з чистого транспорту Браян Комер вважає, що використання подібного лайнера – це “крок у неправильному напрямку”.

За його словами, круїзні лайнери, які використовують зріджений природний газ, часто викидають його безпосередньо в атмосферу.

Викиди містять метан, що посилює парниковий ефект набагато сильніше за вуглекислий газ.

“За нашими оцінками, використання зрідженого природного газу як суднового палива продукує на 120% більше викидів парникових газів, ніж судновий газойль”, – повідомив Браян Комер.

За словами представник компанії, яка займалася розробкою лайнера, Icon of the Seas спроєктований так, щоб працювати на 24% ефективніше, ніж передбачає міжнародний стандарт нових суден.

Запис У перший рейс вирушив найбільший у світі круїзний лайнер “Icon of the Seas” спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.