Більше ста років тому, коли від підтримки міжнародного співтовариства залежала доля відродженої Української самостійної держави, за океаном зовсім не переймалися цим питанням, оскільки вважали, що їм простіше мати справу зі спадкоємцями царської росії, ніж з новими національними країнами, які повстали на руїнах цієї імперії.

Тож коли Уряд УНР звернувся до керівництва США з проханням про визнання й допомогу проти червоної й білої москви, то державний секретар узагалі ухилився від зустрічі з дипломатичним представником нашої країни.

На письмі він повідомив:

«Уряд і народ Злучених Держав жваво й  симпатично зацікавлені долею людей у всіх частинах Росії, включно з Україною; одначе Злучені Держави ані не признали незалежність України, ані ніякого уряду, який є там при владі, і, природно, не є приготовані прийняти ніяких представників цього уряду».

А далі Роберт Ленсинг додавав і таке:

«Ви можете бути певні, якщо взагалі якийсь уряд буде визнаний, то це станеться тоді, коли буде всеросійський уряд, бо я не хочу бачити Росію розчленованою». Це означало, що у Вашингтоні Україну продовжували вважати частиною Росії.

Тоді у Вашингтоні холодно поставилися навіть до відправки в Україну вже закуплених нею медикаментів для армії, яку косив тиф, про що повідомляли дипломати УНР:

«Маємо перешкоди політичного характеру від сторони Державного департаменту».

А представники Української торговельної організації та Федерації Українських споживчих товариств, які мали доставити закуплене в Україну, писали:

«Ми жадаємо, щоби була назначена независима компетентна комісія для розглядення обставин і умов, на яких Ліквідаційна Комісія Армії Злучених Держав в Парижі спродала одягів, автомобілів і медичних засобів вартости вісім міліонів долярів агенції Українського уряду Украілінян, як не допущено до привезення висше згаданих засобів на Україну і як зараз Ліквідаційна комісія Армії Злучених Держав намагається силою відібрати згадані засоби, щоби їх перепродати иншій державі.

Ми протестуємо проти цих своєвільних вчинків, як безправних і несправедливих для обох заінтерисованих сторін, які певно викличуть глубоке обурення на Україні. Український уряд придержується умови і постарався о додаткову гарантію Федерації Українських Кооперативних товариств, яка має достаточні средства для виконання цих зобов’язань, і не бажає нічого иншого як лише слушної нагоди сповнити контракт і встановити здорові торговельні зносини між обома дотичними краями».

Таку офіційну позицію Білого Дому добре знали й представники США за кордоном. Скажімо, американський посол у Норвегії Фіш, приймаючи українського дипломата, стереотипно твердив: «Америка ніколи не погодиться з розчленуванням Росії і не допустить до того». При цьому хіба що заспокоювали:

«Український нарід, як культурніший, повинен взяти на себе провідну ролю в федерації народів Росії не лише в Европі, але й на Сибірі, де не можна перейти до денного порядку над тамошніми українцями, що теж висуваються вищістю своєї культури».

Зрозуміло, що завороженість росією, яку започаткував ще президент Рузвельт, визнаючи червону москву в рік її найбільшого злочину проти Української нації, настільки глибоко проникла в політичну складову американського істеблішменту, що навіть наприкінці ХХ століття Вашингтон боявся розпаду цієї імперії.

Бо з якого б то дива американський президент Джордж Буш-старший (той що раніше проголошував гасло: «Слава Україні!» на передвиборних зібраннях нашої діаспори) у Києві в 1991 році вмовляв Українців не виходити зі складу СРСР!

Чи ж не таку позицію займають США і сьогодні стосовно підтримки України, коли, запобігаючи перед москвою, не забезпечують нас необхідною зброєю для відбиття російської агресії. І найбільше старається в цьому Дональд Трамп, який як колишній президент США мав би достеменно знати про аґресивний характер їхніх планів, що після своєрідної репетиції 2008 року в Грузії вже широкомасштабно втілюються в Україні.

Так, понад сто років тому американці не мали перед нами ніяких офіційних зобов’язань, бо й не визнавали нас як окрему державу. Сьогодні ж вони мали б тримати своє слово, яке давали при підписанні Будапештського меморандуму в 1994 році, видурюючи в нас ядерну зброю.

Що ж бачимо нині ми й увесь Світ? А те, що нібито всі політичні сили в США за підтримку України, але її кращі сини й дочки гинуть на фронті через нестачу зброї й боєприпасів. І це при тому, що наші воїни захищають увесь застрашений росією демократичний світ, у тому числі й наймогутнішу державу Світу.

Так, ми захищаємо сьогодні весь Світ, у першу чергу наших сусідів. Але чи вони до кінця усвідомлюють значення нашої самопожертви в ім’я їхнього майбутнього? Чи ж згадують у тій же Польщі про події 1920 року, коли не була виконана не тільки політична конвенція між цією країною та УНР, а армія першої, всупереч домовленостям, з жовтня припинила постачання зброї й амуніції українцям, що змусило наших вояків відступати до Збруча.

Голова Директорії та Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра тоді все ще сподівався вмовити поляків виконувати взяті на себе зобов’язання. У листі до керівника Польської держави від 8 листопада 1920 року наголошувалося, що «перше, з чим хотів би Петлюра до Пілсудського звернутися, це справа про набої, аби поляки передали їх армії УНР. По-друге, він просить не чинити перешкод у справі транспортування через Польщу закуплених у Німеччині боєприпасів».

Замість цього, як свідчить генерал-хорунжий армії УНР Кость Смовський, польський комендант Львова «одержав наказа з Варшави, що 7 і 8 листопада… всіх українських старшин, що були при команді міста, а також усіх вояків, що лежали пораненими по шпиталях, навіть тяжко поранених, відправити за Збруч». А в Старокостянтинові в цей час «польські старшини спільно з московськими чекістами приливають «союз зброї» та «побєду» над … розділенням України».

Тож за таких обставин 18 листопада 1920 року Уряд УНР констатував, що причина поразки української армії – це брак набоїв та амуніції, відтак ухвалено рішення про перехід за Збруч, аби зберегти її єдність, а в майбутньому боєздатність. Щоправда, поляки не дотримали свого слова щодо поваги до статусу вчорашніх союзників: армія УНР на Збручі була роззброєна й кинута на три роки за дроти…

Зрозуміло, що цим тоді в США не переймалися. А от полякам прилетіло, як кажуть, через 19 років, коли їхній вчорашній московський союзник учетверте поділив міжвоєнну Річ Посполиту з німцями…

А після Другої світової війни СРСР ще десятки років патронував над маріонетковою польською державою – аж до свого остаточного розпаду, який був спричинений насамперед потужним українським національно-визвольним рухом наприкінці 1980-х років. Чи пам’ятають про це польські фермери, які висипають українське зерно з вантажівок і вагонів на землю?..

Чи ті польські політики, які стоять за протестувальниками?

Таке враження, що в цій країні досі не проаналізували свої стратегічні прорахунки 1920 року, коли без обґрунтованих пояснень відмовилися підтримувати Україну як союзника, поласившись на нібито «щедріші» московські територіальні поступки чужих земель.

Як у Варшаві, так і у Вашингтоні, очевидно, не взяли до уваги застереження Симона Петлюри, який  тоді намагався ще раз розтлумачити всьому Світові значення нашої незалежності: «Всі держави, утворені після 1917 року на території бувшої Росії, не мають шансів на тривке існування і будуть завжди загроженими, поки на півдні бувшої імперії не організується і в силу не увійде незалежна держава українського народу.

Тільки вона одна, як найсильніша численністю свого населення, матеріяльними ресурсами і мілітарною відпорністю, може бути базою, підставою більш-менш незахисного життя державних новотворів, з бувшої Росії організованих. Тільки повстання і зміцнення цієї держави може фактично вирішити долю Росії і призвести до остаточного та безповоротного поділу її».

Ця далекоглядність Симона Петлюри наглядно підтвердилася в 1939–1940 роках у долі Польщі, Литви, Латвії, Естонії, коли так званий демократичний Захід спокійно поставився до їхньої анексії шляхом закулісної змови Гітлера й Сталіна.

Сьогодні це може повторитися, бо ж американське суспільство відділене океаном, його більше цікавлять міґраційні проблеми на південному кордоні – це відсовує вбік українську справу, вона для багатьох тамтешніх політиків не є першочерговою.

Але ж чому поляки знову наступають на свої ж граблі? Коли вони втратили власну історичну пам’ять, яка мала б протверезити їх руїнами хоча б своїх сіл і міст, зокрема Варшави, та величезними власними людськими втратами в Другій світовій війні, особливо в концтаборах?

Невже той польський фермер, який роз’їжджає нині трактором з радянським прапором міжнародною трасою із закликом до Путіна прийти й навести порядок у Києві, Брюсселі й зі своїм урядом, не бачив зруйнованих за останні два роки донецьких міст і сіл, звідки десять років тому також з подібними вимогами благали прийти московського диктатора? Невже той польський фермер й донині не бачить, що на українсько-польському кордоні не припиняється потік українських біженців від російської агресії?

Відтак історія повторюється: як і понад 100 років тому американці не дають нам зброї, а поляки перекривають кордон…

То що, «імперія зла», як назвав росію великий Рональд Рейган, буде торжествувати й далі?

Володимир Сергійчук,
завідувач кафедри історії світового українства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук, професор

Джерело: «Український світ»

Запис Як і 100 років тому: американці не дають нам зброї, а поляки перекривають кордон спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Адміністратор NASA Білл Нельсон взяв участь у церемонії підписання угоди по програмі «Артеміда» разом з міністром закордонних справ Греції Гіоргосом Герапетрітісом. Греція стала 35 країною, яка підписала програму «Артеміда».

Угода встановлює практичний набір принципів, що визначають співробітництво між країнами у сфері космічних досліджень.

У заході також взяли участь заступник адміністратора NASA Пем Мелрой, держсекретар США Ентоні Блінкен та доктор Іоанніс Дагліс, президент Грецького космічного центру.

Підписання відбулося під час п’ятого стратегічного діалогу США та Греції у Вашингтоні.

«Вітаємо Грецію з тим, що вона стала 35 країною, що приєдналася до програми «Артеміда», – сказав Нельсон. «США та Греція — давні партнери та друзі, і ми раді розширити це партнерство у космосі. Водночас ми формуємо майбутнє співробітництва у космосі для покоління Артеміди».

«Угоди Артеміди» були укладені в 2020 році Сполученими Штатами разом із сімома іншими початковими сторонами, що підписали. З того часу сторони, які підписали угоду, провели цілеспрямовані дискусії про те, як найкраще реалізувати принципи угоди Артеміди.

«Поки людство вирушає у велику пригоду, повертаючись на Місяць і готуючись до подорожі за межі Місяця, «Угоди Артеміди» є маяком співпраці та співпраці між країнами, прокладаючи шлях до сталого та мирного дослідження космосу», — сказав Герапетритіс.

Очікується, що в наступні місяці та роки більше країн підпишуть угоди, які сприятимуть безпечній, мирній та процвітаючій діяльності у космосі.

Запис NASA вітає Грецію як нову країну, яка підписала угоду по програмі «Артеміда» спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів

“Тепер потрібні додаткові ризиковані заходи, якщо ми не захочемо просто здатися”, – говорить один вчений.

Чотири роки тому Національне управління океанічних та атмосферних досліджень США (NOAA) представило проект коралового місячного проекту вартістю 100 мільйонів доларів. Протягом двох десятиліть майже півмільйона вирощених вручну колоній коралів буде висаджено на семи хворих рифах на півдні Флориди у спробі їх відродити.

Місія: Iconic Reefs є «одною з найбільших в історії інвестицій у відновлення коралів», — сказав тоді Пет Монтаніо, тодішній керівник програми збереження довкілля агентства.

Сьогодні проект виглядає таким самим хворим, як і корал, який він мав врятувати. Рекордна підводна спека, що охопила Карибський басейн та південну Флориду у 2023 році, призвела до загибелі більшості пересаджених колоній. Корал Елкхорн з його розлогими плоскими гілками мав стати каменем першої фази ініціативи, створивши основу, де могли б рости інші корали.

Натомість він виявився одним із найбільш чутливих до тепла видів. Багато лосихорнових коралів, як дикі, так і висаджені вручну, мертві, їх побілілі скелети вкриті водоростями.

“Картина не дуже хороша”, – каже Дженніфер Мур, координатор з відновлення коралів у NOAA, яка допомагала провести січневу зустріч у Марафоні, штат Флорида, неподалік одного зі знакових рифів, щоб оцінити збитки і намітити шлях вперед.

Результати викликають кризу довіри до перевірених десятиліттями методів відновлення рифів, вперше розроблених у Флориді та прийнятих у всьому світі.

“Хіба це відповідально – вирощувати ці види, а потім просто відправляти їх помирати?” – Запитує Ян Енохс, морський біолог, який очолює програму NOAA з моніторингу рифів в Атлантичному океані та Карибському морі. “Нам необхідно змінити методи проведення реставрації”.

Коли проект розпочався, рифи Флориди вже відчайдушно потребували допомоги. Ряд хвороб у поєднанні із забрудненням води, втручанням людини та послідовними періодами спеки завдали шкоди. Корали лося та оленячого рогу — два види роду Acropora — опинилися серед найбільш постраждалих: з початку 1980-х років їхня кількість скоротилася більш ніж на 97%.

Рятувальні роботи, як і майже всі операції з відновлення рифів у Флориді, здебільшого ґрунтувалися на відколюванні шматків існуючих коралів та вмовляння їх побудувати нові колонії — всі клони вихідного корала. Групи відновлення можуть швидко створювати тисячі нових коралів щороку, підвішуючи фрагменти коралів у розплідниках відкритої води до того часу, поки вони стануть досить великими, щоб прикріпитися до морського дна.

Елкхорн та оленеріг вже давно стали фаворитами.

“Їх неймовірно легко розмножувати”, – говорить Кен Недімайєр, технічний директор некомерційної організації Reef Renewal.

Але їхнє скорочення означає, що корали біля берегів Флориди зберігають дуже мало генетичної різноманітності, яка могла б дозволити новим колоніям впоратися з надмірно гарячою водою, з якою вони зіткнулися минулого року.

Починаючи з липня 2023 року, температура океану зросла до безпрецедентного рівня, чому сприяла спокійна спекотна погода, пов’язана з Ель-Ніньо, а також додатковий імпульс зміни клімату. До минулого року масштаб загроз теплової хвилі коралам, що створюється НОАА, досягав свого найвищого рівня, коли температура води досягала 8 «тижневих градусів тепла» — що еквівалентно 8 тижням з температурою на 1°C вище за середню в спекотний місяць року.

Але минулого року, коли температура поверхні моря досягла 32,8°C, агентство додало три нові категорії, досягнувши максимуму більш ніж у 20-градусні спекотні тижні.

“Це аналогічно урагану 5-ї категорії”, – каже Дерек Манцелло, еколог коралових рифів і керівник служби зі спостереження за кораловими рифами NOAA, яка розробила систему попередження.

Минулого року рифи островів Кіс витримали температуру до 22 градусів на тиждень. Багато видів знебарвилися, збіливши кістки, оскільки коралові поліпи вигнали симбіотичні водорості зі своїх тіл. Дехто помер одразу ж, від їхніх скелетів відвалилися листи тканин. Найбільші втрати зазнали Елкхорн та Оленеріг.

Нестерпно жарко

У 2023 році корали у Флориді та Карибському басейні зіткнулися з рекордною хвилею підводної спеки.

До 15 вересня у багатьох районах понад 20 тижнів спостерігалася температура океану на 1°C вище середньої спекотного місяця року, що призвело до масового скупчення коралів вимирати.

Штучно посаджена акропора виявилася трохи кращою.

Остаточної оцінки втрат на семи знакових рифах немає; в даний час їх відвідує команда, щоб підбити підсумки.

Але дослідження, проведене у серпні 2023 року, показало, що 30% посаджених оленерогів та 45% посаджених лосів вже мертві, а близько 90% знебарвлюються.

Наприкінці вересня Недімайєр відвідав риф Піклс, місце посадки, яке він вважав історією успіху, і не знайшов жодного живого лося чи оленячого рогу.

Аналогічні збитки спостерігалися на більшій частині Карибського басейну як на природних, так і на відновлених рифах.

«Це було руйнівно всюди», — каже Маргарет Міллер, кораловий еколог та директор з досліджень Secore International, некомерційної організації з Майамі, яка проводить дослідження з відновлення коралів та співпрацює з групами по всьому Карибському регіоні.

Руйнування привело Недімайєра до висновку, що, принаймні, щодо видів Acropora у Флориді, безрозсудно продовжувати покладатися на корали, отримані клональним шляхом.

«Одна з речей, яку я дізнався, це те, що у нас немає коралів оленячого ріга чи лосося, які могли б упоратися з умовами середнього та нижнього Кіс», — каже він. “Це змінює правила гри”.

Він і деякі інші вважають, що статеве розмноження – змішування яєць і сперми, зібраної з нерестових коралів, для вирощування нових колоній – може призвести до генетичних комбінацій, які зроблять деяких нащадків стійкішими до спеки.

Стратегія, яку вже почали використовувати кілька лабораторій у Флориді, може полегшити обробку нових колоній термостійкими водоростевими симбіонтами, які багато корали поглинають на личинковій стадії.

Ерінн Мюллер, еколог, провідний дослідження коралів у Морській лабораторії Моут, каже, що деякі корали лося та оленячого рігу, виведені статевим шляхом у лабораторії, пережили умови гарячої води минулого літа. У прибережному розпліднику недалеко від південно-західного краю Кіс вони були єдиними, що вижили з 24 000 фрагментів коралів.

“Спостереження цієї унікальної ознаки стійкості у потомства, отриманого статевим шляхом, дає нам унікальну можливість розібратися в тому, що відбувається”, – говорить Мюллер.

Міллер проте попереджає, що ця стратегія ризикує створити нові генетичні проблеми, такі як інбридинг, оскільки популяція диких коралів дуже виснажена. Імпорт сперми або яйцеклітин із коралів в інших місцях може допомогти. Вона брала участь в експерименті 2019 року, під час якого було отримано корали лося з яєць з південно-карибського острова Кюрасао, запліднених спермою флоридського походження.

Сьогодні потомство застрягло в лабораторії, каже вона, бо чиновники штату турбуються про те, щоб запровадити чужі коралові гени у води Флориди. На її думку, нинішня ситуація виправдовує такі експерименти.

“Я безперечно вважаю, що зараз необхідні додаткові ризиковані заходи, якщо тільки ми не захочемо просто здатися”, – говорить Міллер.

Фанор Монтойя-Майя, морський біолог і керівник програми відновлення у Фонді відновлення коралів, попереджає, що статеве виробництво саме по собі не призведе до створення зрілих коралів досить швидко, щоб підтримати рифи, тому що личинкам можуть знадобитися роки, щоб досягти репродуктивного віку. Для розведення коралів у необхідному масштабі також знадобиться більше лабораторних потужностей.

“Відповідь не в тому, щоб зупинити безстатеве розмноження”, – говорить він.

Місія: Iconic Reefs ще не закінчено. Цього року тут буде висаджено громіздкі мозкові корали, отримані безстатевим шляхом, які ростуть повільніше, але також краще переносять спеку, каже Мур. Він також продовжить садити лося та оленячий ріг, щоб випробувати підходи, які можуть бути більш успішними.

«Ми маємо бути трохи цілеспрямованішими», — каже Мур. “Ми не хочемо просто відправити їх на бійню”.

Warren Cornwall

Запис Після масового вимирання коралів вчені Флориди переосмислюють план порятунку хворих рифів спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

З американського штату Флорида з порту в Маямі вирушив у перший рейс найбільший у світі круїзний лайнер Icon of the Seas

За словами екологів, протягом 7-денної подорожі судно спродукує шалену кількість викидів парникових газів, пишуть в Associated Press і BBC.

Довжина лайнера Icon of the Seas від носа до корми – 365 метрів, яку можна порівняти із 4 міськими кварталами.

Найближчі 7 днів лайнер відвідає прибережні частини островів у тропіках.

Зазначається, що на лайнері може вміститися до 7 600 пасажирів та близько 2 350 членів екіпажу.

Судно містить 20 палуб, які розділені на 8 “районів”. На них розташовано понад 40 ресторанів, барів та лаундж-зон, а також:

7 басейнів;
6 водних гірок;
ковзанка;
театр.
“Це кульмінація більш ніж 50 років мрій та інновацій. Це ідеальний сімейний відпочинок для кількох поколінь”, – сказав президент і головний виконавчий директор Royal Caribbean Group, Джейсон Ліберті.

Як розповідав публіцист Юрій Кірпічов у статті “Українського репортера”, “Royal Caribbean Cruises Ltd. – американо-норвезька, штаб-квартира в Майамі, друга за величиною круїзна компанія в світі. До її складу входять п’ять дочірніх підприємств, це Celebrity Cruises, Royal Caribbean International, Pullmantur Cruises, Azamara Club Cruises і CDF Croisières de France. Крім того, володіє 50% акцій TUI Cruises”.

Директор морської програми Міжнародної ради з чистого транспорту Браян Комер вважає, що використання подібного лайнера – це “крок у неправильному напрямку”.

За його словами, круїзні лайнери, які використовують зріджений природний газ, часто викидають його безпосередньо в атмосферу.

Викиди містять метан, що посилює парниковий ефект набагато сильніше за вуглекислий газ.

“За нашими оцінками, використання зрідженого природного газу як суднового палива продукує на 120% більше викидів парникових газів, ніж судновий газойль”, – повідомив Браян Комер.

За словами представник компанії, яка займалася розробкою лайнера, Icon of the Seas спроєктований так, щоб працювати на 24% ефективніше, ніж передбачає міжнародний стандарт нових суден.

Запис У перший рейс вирушив найбільший у світі круїзний лайнер “Icon of the Seas” спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.

Запуск був здійснений з пускового комплексу в космічному Центрі ім. Кеннеді.

Супутник Arabsat-6A виведений на задану орбіту. Це була перша комерційна місія Falcon Heavy, в ході якої два бічних прискорювачі ракети-носія успішно приземлилися на посадочні майданчики, повідомляє компанія SpaceX в Twitter, – пише Ракурс.

Центральний блок здійснив посадку на знамениту плавучу платформу з яскравою назвою Of Course I Still Love You («Звичайно, я все ще люблю тебе») в 967 км від місця старту в Атлантичному океані.

Нагадаємо, перший політ Falcon Heavy відбувся 14 місяців тому. Тоді ракета-носій вивела на орбіту автомобіль Ілона Маска Tesla Roadster. Falcon Heavy створена для виведення на орбіту важких вантажів (до 63 т).

Запис Старт ракети Falcon Heavy спершу з'явиться на Журнал Наука і суспільство.