Після закінчення сільської школи, де вчитель-дяк навчав українською мовою, Григорій Сковорода вступив у 1734 р. (в деяких дослідженнях вказується 1738) до Київо-Могилянської академії, до підготовчого класу – фари й навчався в Академії з перервами до 1753 р.
Повний курс навчання складався з восьми ординарних класів і тривав 12 років. Чотири перших роки (підготовчий – фара, три молодші – інфіма, граматика, синтаксис) відводилися для опанування польської, української, старослов’янської, латинської та грецької мов.
Приділялася увага класичній римській і грецькій літературам. У двох середніх класах – поетики і риторики – навчали складати вірші, ознайомлювали із загальними правилами віршування, прищеплювали вміння складати і проголошувати промови різного призначення (суворі, вітальні, вдячні, прохальні). У двох старших класах – філософії та богослов’я кількість слухачів суттєво зменшувалася через тривалий термін навчання (6 років).
Проте саме викладання цих двох предметів склало європейську славу академії, оскільки професори Йосиф Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та Григорій Кониський створили філософську школу в Україні, завдяки їхнім зусиллям навчальний заклад став центром філософської думки.
Православне богослов’я, яке викладалося всупереч забороні польського уряду, мало полемічний характер, що зумовлювалося наявністю на українських землях різних за канонами релігійних течій – православ’я, католицизму, лютеранства, уніатства, кальвінізму, іудаїзму. Ця полемічність сприяла розвиткові у студентів критичного мислення, розширювала світогляд.
Київо-Могилянська академія в той час була вищим загальноосвітнім навчальним закладом Наддніпрянської України й користувалася популярністю в православних сусідів. Академія мала багату бібліотеку, високоосвічених викладачів, тому серед бажаючих навчатися були і юнаки-чужинці – з Молдови, Болгарії, Сербії, Румунії. Особливо добре було поставлено викладання мов, поетики, риторики.
Крім обов’язкових дисциплін, Г. Сковорода опанував німецьку й польську мови, досконало знав латину, грецьку й давньоєврейську. Він читав в ориґіналі й добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.
Його улюбленими заняттями були музика й поезія, а також спів в академічній капелі. Тут він «написав духовні концерти, поклавши деякі псалми на музику… Понад церковну, він написав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейттравері, бандурі й гуслах – приємно й зі смаком» (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди).
До грудня 1741 Г. Сковорода послідовно закінчив фару, інфиму, граматику і синтаксиму, поетику й риторику.
У 1742, з 2-го року класу філософії, Григорія Сковороду за виняткові музичні здібності забирають спершу в Глухівську співацьку школу, а потім у Придворну імператорську співацьку капелу в Санкт-Петербурзі. Там він здобув високопрофесійну музичну освіту зі званням «придворного уставщика», який поєднував функції соліста в хорі, вчителя співу й дириґента.
У серпні 1744 Г. Сковорода повернувся в Київо-Могилянську академію.
Наприкінці літа 1745 Г. Сковорода у складі Токайської комісії по заготівлі вин до царського двору виїхав до Угорщини як перекладач, а по штату був проведений як «уставщик» церковного хору в місцевій православній церкві, тож інколи керував хором.
Наприкінці літа 1745 Григорій Сковорода вирушив разом з генералом Федором Вишневським до Угорщини, в місто Токай, для праці в «Токайській комісії з заготівлі вин до царського двору». Г. Сковорода працював перекладачем у Ф. Вишневського, а по штату був проведений як «уставщик» церковного хору в місцевій православній церкві, тож інколи керував хором.
Працюючи перекладачем, подорожує разом з генералом по містах Священної римської імперії. Відмінно володіючи німецькою як офіційною мовою імперії та класичною латиною, Г. Сковорода спілкувався зі знаменитими європейськими вченими, слухав їхні лекції, працював в університетських бібліотеках, знайомився з педагогічними й філософськими школами – здобував знання, яких не міг мати на батьківщині. А ще пізнавав життя людей у тих країнах
Михайло Ковалинський у життєписі Григорія Сковороди так описав цю нагоду для спраглого до освіти юнака:
«Коло наук, що викладалося в Києві, було для нього недостатнє. Він забажав побачити чужі краї. Незабаром і трапилася нагода для цього, й він скористався нею з радістю. Від [царського] двору відряджений до Угорщини в токайські сади генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-російської церкви хотів мати церковників, здібних до служби й співу. Сковорода, відомий музичними здібностями, голосом, бажанням побувати в чужих краях, знаннями деяких мов, рекомендований був Вишневському похвально й зачислений ним під [свою] опіку».
Г. Сковорода працював перекладачем у Ф. Вишневського, а по штату був проведений як «уставщик» церковного хору в місцевій православній церкві.
Безперечно, спраглий до знань Г. Сковорода сам здійснив за сприяння голови Комісії Ф. Вишневського поїздки до Відня, Пресбурґа, Праги та інших освітніх центрів Європи, де засвоював новаторські освітянські ідеї.
Повернувшись у жовтні 1750 з закордонного відрядження, Г. Сковорода працював викладачем піїтики у Переяславському колегіумі, та через новаторський підхід до викладання вступив у конфлікт із Переяславським єпископом Никодимом Срібницьким і залишив колеґіум.
Восени 1751 Г. Сковорода повернувся до Київо-Могилянської академії, де продовжив навчання. у класі богослов’я, вивчаючи давньоєврейську, грецьку та латинську мови, проте повного курсу не закінчив.
Не бажаючи приймати священицького сану, що було обов’язковим по закінченню академії як ідеологічного навчального закладу Російської імперії, Григорій удав із себе несамовитого, оскільки інакше уникнути висвячення було неможливо, і взяв академічну відпустку.
Григорія як найкращого студента митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Т. Щербацький, покровитель Київо-Могилянської академії, рекомендував домашнім учителем бунчуковому товаришу Степанові Томарі в с. Коврай Переяславського полку (тепер – с. Коврай Золотоніського р-ну Черкаської обл.). Тут Г. Сковорода від 1753 до 1759 з невеликою перервою навчав малолітнього сина С. Томари – Василя (згодом щирого шанувальника свого вчителя) різним наукам, розробив і вперше застосував свою ориґінальну педагогічну концепцію «виховання серця». Як відзначає М. Ковалинський:
«Сковорода почав більше плекати серце молодого свого вихованця і, розглядаючи природні його нахили, допомагати лиш природі у вирощуванні спрямування легким, невідчутним, а не дочасно обтяжувати його розум науками, – і вихованець прив’язався до нього внутрішньою любов’ю».
Саме у Ковраї Г. Сковорода вперше застосував базовий принцип природовідповідності навчання, вироблений великим чеським педагогом, мислителем-реформатором, латиномовним письменником Яном Амосом Коменським (1592–1670):
«Формування людини найлегше відбувається в ранньому віці. Воно лише в цьому віці й може відбуватися».
Сковородинська освітня система перегукується з реформаторською освітньою системою Яна Коменського. Педагогічні праці видатного представника світової педагогіки й філософії Г. Сковорода вивчав у бібліотеці Шарошпотоцького реформаторського колеґіуму, куди він приходив пішки з Токаю. Суть свого педагогічного методу Ян Коменський сформулював у фундаментальній праці «Велика дидактика», яку назвав «Великим мистецтвом навчати всіх усьому коротко, приємно, ґрунтовно»:
«ті, які вчать, менше б учили, учні більше б училися; у школах було б менше одуріння, даремної праці, а більше дозвілля, радості та ґрунтовного успіху». У цій науковій праці педагог виробив базовий принцип природовідповідності навчання: «Формування людини найлегше відбувається в ранньому віці. Воно лише в цьому віці й може відбуватися».
Свою новаторську освітню систему Г. Сковорода застосовував у приватному вчителюванні й надалі в Харківському колеґіумі, а також поширював свої педагогічні ідеї під час мандрівного життя в різних верствах рідного народу.
Своє морально-світоглядне педагогічно-життєве вчення, природовідповідне й пройняте ідеями реформаторства, мудрець Сковорода викладав усно й письмово: в бесідах і оповідях, у численних діалогах, трактатах, віршах, байках, піснях, фабулах, притчах, епіграмах, афоризмах, листах, присвятах.
Освітня система Г. Сковороди вільна від схоластики, догматики й авторитаризму, які панували в Києво-Могилянської академії. Допомогли молодому українському педагогові-мислителю звільнитись од схоластично-догматичного тягаря старої академічної науки студії у реформаторських начальних закладах європейських міст, зокрема педагогічна система Коменського. Головне спрямування Сковородинської освітньої системи – розвиток людиною своїх природних здібностей через самопізнання та самоздійснення в «спорідненій праці». «Споріднена праця» самого Сковороди – вчительство як цілісний вияв його моральності: мудрець учив, як жив і жив, як учив.
Освітні нововведення Григорія Сковороди, що їх тоді побивала теологічна догматика, цілковито відповідають нинішньому інноваційному освітньому принципу – активному персоналізованому навчанню на основі розвитку самостійного критичного мислення, допитливості, винахідливості, наполегливості, взаєморозуміння.
Олександер Андрійович Шокало, культурософ
З історії Києво-Могилянської академії
Києво-Могилянська академія — стародавній навчальний заклад у Києві, який під такою назвою існував від 1632 до 1817 року. Засновником Академії є Петро Могила. Фактично всі сучасні українські ВНЗ тою чи іншою мірою є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах.
Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київські духовні академія і семінарія та Київська православна богословська академія[
Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи, яка 1615 року отримала приміщення від волинської шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і, зокрема, гетьмана Сагайдачного.
У вересні 1632 року об’єдналися Київська братська і Лаврська школи. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини (мова викладання). Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Рівень навчання — академічний.
Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року.
За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. Варто додати, що майже всі майбутні гетьмани України — Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, переважна більшість полкової, сотенної старшини, провідники Запорожжя — Кость Гордієнко, Іван Глоба, Володимир Сокальський і багато-багато інших — вихованці Києво-Могилянської академії.
Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання проводилось латиною..
Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 році в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.
Ніхто за життя Петра Могили не називав колегію (академію) «Могилянською», ні польські королі, ні московські царі. Це сталося вже понад двадцять років після його смерті. Вперше цю назву знаходимо в грамоті короля Польщі Михаїла Корибута Вишневецького (внучатого небожа Петра Могили, сина Яреми, онука Раїни Могилянки) в 1670 році: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи».
За часів свого існування Київську академію називали на честь своїх благодійників. Крім Києво-Могилянської, на честь Петра Могили, її називали також Могило-Заборовською, на честь Рафаїла Заборовського[10]. За часів гетьмана Івана Мазепи академію також називали Могилянсько-Мазепинською.
Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Викладова мова — латинська.[5]
Процес навчання в Київській Академії тривав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов’я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вище красномовство, медицина, сільська та домашня економіка. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою.
Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта.
Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський.
Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії.
З Академії вийшло декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів, учених, зокрема архітектор Іван Григорович-Барський, мислитель-енциклопедист Григорій Сковорода, композитор Артемій Ведель.
Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.
Зображення Староакадемічного корпусу є символом вітчизняної освіти і науки. Зокрема, його використовує Український науковий інститут Гарвардського університету.
Історичне зображення корпусу також наявне як фоновий малюнок на 26-й сторінці українського біометричного паспорта для виїзду за кордон.
Джерело: Науково-освітній портал «Григорій Савович Сковорода»
