До 140-ліття від народження й 70-х роковин пам’яті
Михайло Єлисейович Слабченко (1882–1952) – видатний український правознавець, історик, економіст, археограф, публіцист, академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН); подвижник національно-визвольного й культурно-освітнього рухів; фундатор української історикоправової науки, державницького напряму в національній історіографії та української політології; глибокий знавець архівних джерел і організатор джерелознавства; корифей українознавства, автор низки новаторських фундаментальних праць, які заклали основу вивчення історії економіки й права України; подвижник українського відродження першої половини ХХ ст. в Південній Україні.
У своїх працях М. Слабченко вперше висвітлив економіку України як живий самобутній організм, що має багатовікову господарську традицію і власні народні інтереси.
Тоталітарний більшовицький режим піддав видатного вченого жорстоким репресіям і на 60 років заборонив доступ до його фундаментального наукового доробку.
Науково-освітнім подвижництвом і працями М. Є. Слабченка автор цієї статті пильно зайнявся наприкінці 1990-х – початку 2000-х, упорядковуючи Меморіальний альманах «Видатні діячі України минулих століть» (2001), журнал «Український Світ» (2005) та Антологію політичного традиціоналізму «Українська державницька ідея» (2007), де опублікував короткий життєпис вченого й уривок з його капітальної чотиритомної праці «Господарство Гетьманщини XVII–XVIII століть» (1922–1928).
Загалом М. Є. Слабченко – автор понад 240 публікацій, зокрема 12 монографій, серед яких відзначаються дослідження з політичної, соціально-економічної та юридичної історії Гетьманщини й Запорожжя, що досі зберігають своє науково-суспільне значення. На жаль, жодну з праць М. Є. Слабченка досі не перевидано.
Видатний вчений розвинув власну концепцію історії України на першоджерельній базі в поєднанні історичного, юридичного, економічного, соціологічного й політологічного підходів у державницькому спрямуванні. Провідна ідея М. Є. Слабченка в концептуалізації цілісної української історії – єдність українських земель (Правобережна, Лівобережна, Слобідська, Степова Україна й ін.) як наслідок потужного й невпинного, самостійного внутрішнього економічного розвитку Українського народу з власних культурно-господарських інтересів.
Нині, під час рашистської військової аґресії та антиколоніального Українського спротиву, необільшовицький режим РФ здійснює геноцид Українців під нацистським гаслом фашистського кремлівського кагалу – «денацификация» (деукраїнізація), а звинувачує у «фашизмі» весь Український народ.
Так століття тому більшовицький імперський режим здійснював геноцид Українців, а звинувачував у «фашизмі» й «імперіалізмі» великого українського вченого-подвижника М. Є. Слабченка, який відстоював самостійність України.
Уся та деґенеративна, антилюдська суть більшовизму й необільшовизму засвідчує факт рашистського ресентименту – психологічної проекції, приписування власних намірів, мотивів, дій іншим для відвертання уваги од себе, перекидання власних злочинів на жертву, аби не нести за них відповідальності.
Психологічна проекція – один з основних захисних механізмів при параноїдальному й істероїдному розладах психіки, при деґенерації, озлобленні, аґресивності, рефлексії неповноцінності й ворожості до того, кого суб’єкт вважає причиною своїх невдач. По-народному це зветься: «З хворої голови – на здорову» або «Свої воші перекидати на чужу голову».
З суб’єктом ресентименту (особою чи країною) неможливо ні домовитися, ні втихомирити його аґресивність, причина якої всередині його. Стримати аґресивного суб’єкта ресентименту можна тільки з позиції сили. А поступка, компроміс можуть привести лише до тимчасового послаблення напруженості, та будь-якої миті ресентимент вирветься ще з потужнішою аґресією.
На думку німецького філософа Фрідріха Ніцше (1844–1900), який уперше запровадив це поняття, ресентимент є визначальною характеристикою психології рабів, нелюдів, що протистоїть моральності людей. Оскільки нелюди через свій паразитизм нездатні жити й розвиватися за природними й моральними законами, вони вважають, що Світ і люди не піддаються їх впливу, і нелюди-паразити намагаються знищити Світ і все, що в ньому розвивається, живе продуктивним життям.
У ХХІ ст. ресентимент як недугу звиродніння успадкували од більшовиків необільшовики, і він став характерною ознакою аґресивної антилюдської ідеології необільшовизму – рашизму, проти зародків якого першим в українській науці й освіті ще століття тому започаткував системну боротьбу феноменальний український вчений і педагог Михайло Єлисейович Слабченко.
Моральний імператив М. Є. Слабченка – подвижника Української самостійності своєчасний для всіх поколінь Українського народу: «…Національна українська справа лише в наших же українських руках».
Олександер Шокало,
культурософ
Джерела:
- Наука і Суспільство, 10, 2022
- «Український світ»
