Козацьке коріння Сіверського роду Вороних
Традицію давніх Сіверських господарів-воїнів успадкував і продовжив стан сіверських козаків-селян, який зберіг відвагу, суворість і справедливість, совісливість і пам’ятливість справжніх людей. Це характерні моральні ознаки вільних козаків-селян, які не визнавали й не терпіли панського паразитарного зверхництва, а шанували добродійність, звідси традиційне сіверсько-українське, козацьке звертання до людини – добродій.
Такими добродійними, суворими й справедливими, совісними й пам’ятливими, справжніми людьми були сіверські козаки-селяни – воїни й хлібороби, до яких належав і рід Вороних.
Рід Вороних походить зі старовинного сіверського козацького кореня й дав Україні багатьох славних людей. А прапрадіди були курінними отаманами на Січі.
Засновником роду Вороних став нащадок січових козаків, відомий з документальних джерел Яків Тарасович Вороний – осавул (ротмістр) драгунського полку. Яків Вороний був офіцером, але залишив військову службу й зайнявся сільським господарством. Як потомственний козак-селянин він осів на журавській землі ще в ХVІІІ столітті.
Яків Вороний придбав землю на узвишші над Удаєм, і згодом вона дісталась у спадок його синові – Феодосію.
Феодосій Вороний і його діти багатства не надбали – берегли дідівську спадщину й жили з власної праці.
В родині Феодосія Яковича й Клеопатри Михайлівни Вороних було четверо дітей: Михайло (1865), Надія (1867), Георгій (1868), Леонід (1870).
Завдяки зусиллям родини Вороних Журавка пережила на межі XIX–XX століть своєрідне відродження, ставши осередком народної освіти й високої культури господарювання та побуту. Родина Вороних зробила багато корисних для Журавки й довколишніх сіл справ.
Старший син Феодосія Вороного Михайло займався агрономією, селекцією, лікарськими травами, разом з батьком заклав основи сортового садівництва, промислового вирощування м’яти й інших ефірних культур. Стараннями Вороних у Журавці ще 1885 року збудовано один з перших на цілу Російську імперію заводів з переробки лікарських рослин, зокрема з виробництва м’ятної й лепехової олії, з переробки чорної мальви, майорану, шавлії, пелюсток троянд, що їх вирощували на спеціальному полі понад Удаєм.
М’ятний промисел розвинувся по всій Прилуцькій окрузі й давав селянам найбільші доходи. Згодом м’яту вирощували колгоспи у Варвинському, Прилуцькому, Срібнянському районах. Журавський м’ятний завод у кращі роки забезпечував половину всеукраїнського виробництва м’ятної олії, а його продукція розходилася по Україні та йшла за кордон. Завод пропрацював майже 110 років, а в 1994 його закрили…
Найменший син Феодосія Вороного Леонід здобув медичну освіту й став знаним в окрузі лікарем.
Середульший син Феодосія Вороного Георгій став відомим на весь Світ математиком. Старший Георгіїв син Олександр – лікар-новатор і санскритолог, у 1938 оприлюднив метод лікування раку, репресований, загинув у 1946 на засланні в Комі АРСР. Менший син Юрій – учасник бою під Крутами, хірург, у 1933 зробив першу в Світі пересадку нирки.
Багато представників роду Вороних зазнали репресій і поневірянь…
Нащадки роду Вороних запитують:
«За що нас нищили?»…
Одна з доньок Георгія Вороного – Марія Ворона-Василенко (1900–1984), відбувши з 1945 десятирічне ув’язнення й заслання на Сахаліні (судимість знято в 1960), згадувала перед смертю:
«Мій дід, батько, його брати й діти – вони були справжні, бо нас у родині вчили думати не про багатство, – та багатими ми ніколи й не були, – і навіть не про свою славу, а тільки про славу України».
Доки живуть у людських серцях і пам’яті духовні дбання подвижників, доти жива людяність і живий народ. А все, що не має духовної вартості, не лишить по собі й сліду. Через те захланні й безпам’ятні нелюди люто винищують пам’ять про життя справжніх людей, які торували й торують ясний шлях Ладу серед безпросвітного мороку й безладу. Та марно стараються – дбання волі народного духу безвічне.
Олександер Шокало,
письменник, культурософ
Джерело: Наука і Суспільство, 1, 2023
